Юридичний вiддiл - Вiддiл iнформує

Юридичний вiддiл iнформує та звертає увагу на вимоги Закону України "Про запобiгання корупцiї" до суб'єктiв декларування стосовно строкiв подання декларацiй та подання повiдомлень про суттєвi змiни в майновому станi до Нацiонального агентства з питань запобiгання корупцiї, наслiдкiв та вiдповiдальностi у разi їх пропуску!

            Строки подання електронних декларацiй
      Посадовi особи органiв мiсцевого самоврядування є уповноваженими особами на виконання функцiй мiсцевого самоврядування i вiдносяться до суб'єктiв декларування, якi зобов'язанi щорiчно до 1 квiтня подавати шляхом заповнення на офiцiйному веб-сайтi Нацiонального агентства декларацiю особи, уповноваженої на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування (далi - декларацiя), за минулий рiк за формою, що визначається Нацiональним агентством.
      Посадовi особи органiв мiсцевого самоврядування, якi припиняють дiяльнiсть, пов'язану з виконанням функцiй держави або мiсцевого самоврядування, подають декларацiю особи, уповноваженої на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, за перiод, не охоплений ранiше поданими декларацiями, на день звiльнення.
      Посадовi особи органiв мiсцевого самоврядування, якi припинили дiяльнiсть, пов'язану з виконанням функцiй мiсцевого самоврядування, зобов'язанi наступного року пiсля припинення дiяльностi подавати в установленому частиною першою цiєї статтi порядку декларацiю особи, уповноваженої на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, за минулий рiк.
      Упродовж семи днiв пiсля подання декларацiї суб'єкт декларування має право подати виправлену декларацiю.
            Особливостi подання повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi
      Вiдповiдно до частини другої статтi 52 Закону України "Про запобiгання корупцiї" (далi - Закон) у разi суттєвої змiни у майновому станi суб'єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мiнiмумiв, встановлених для працездатних осiб на 1 сiчня вiдповiдного року, зазначений суб'єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов'язаний письмово повiдомити про це Нацiональне агентство з питань запобiгання корупцiї.
      Згiдно iз Законом України "Про державний бюджет на 2019 рiк" прожитковий мiнiмум на 1 сiчня 2019 року для працездатних осiб становить 1921 гривню, тобто суб'єкт декларування у 2019 роцi повiдомляє НАЗК у разi, якщо сума доходу або придбаного майна перевищує 96 050 грн. (1921 х 50).
      Порядок iнформування Нацiонального агентства про суттєвi змiни у майновому станi суб'єкта декларування визначений у Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) iнформацiї Єдиного державного реєстру декларацiй осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, який був затверджений рiшенням Нацiонального агентства вiд 10.06.2016 № 3 (далi - Порядок).
      Вiдповiдно до пункту 6 роздiлу II Порядку суб'єкти декларування письмово повiдомляють Нацiональне агентство про суттєвi змiни у своєму майновому станi вiдповiдно до частини другої статтi 52 Закону шляхом подання вiдповiдного електронного повiдомлення до Єдиного державного реєстру декларацiй осiб, уповноважених на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування (далi - Реєстр) через власний персональний електронний кабiнет у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна.
      Виправленi повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi суб'єкта декларування до Реєстру не подаються. Тож пiд час заповнення їх необхiдно бути максимально уважним, щоб не допустити помилок, якi в подальшому виправити не можливо.
      Повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi суб'єкта декларування подаються винятково в електроннiй формi, його паперова копiя не подається.
      Акцентуємо увагу на тому, що до доходiв, якi необхiдно вказати у повiдомленнi, належать такi: заробiтна плата (грошове забезпечення), отримана як за основним мiсцем роботи, так i за сумiсництвом, гонорари та iншi виплати згiдно з цивiльно-правовими правочинами, дохiд вiд зайняття пiдприємницькою або незалежною професiйною дiяльнiстю, дохiд вiд надання майна в оренду, дивiденди, проценти, роялтi, страховi виплати, благодiйна допомога, пенсiя, спадщина, доходи вiд вiдчуження цiнних паперiв та корпоративних прав, подарунки та iншi доходи. Пiд заробiтною платою розумiється основна заробiтна плата, а також будь-якi заохочувальнi та компенсацiйнi виплати, якi виплачуються (надаються) особi у зв'язку з вiдносинами трудового найму.
      При цьому для обчислення суми, яка створює у суб'єкта декларування обов'язок подати повiдомлення про суттєвi змiни в майновому станi, необхiдно брати нарахований розмiр "одноразового доходу", оскiльки вiдповiдно до пiдпункту 168.1.1 пункту 168.1 статтi 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує, виплачує або надає оподатковуваний дохiд на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок на доходи фiзичних осiб.
      Наприклад, у випадку отримання кiлькох платежiв заробiтної плати з рiзними сумами має мiсце отримання декiлькох одноразових доходiв з одного джерела. Тобто особа може розпоряджатись грошовими коштами одразу пiсля одержання їх (надходження частинами, наприклад, заробiтна плата за першу половину мiсяця 15-го числа i заробiтна плата за другу половину мiсяця до 30-го числа).
      Отже, суб'єкт декларування повинен подавати повiдомлення про суттєвi змiни в майновому станi лише в тому разi, коли розмiр нарахованої заробiтної плати за половину мiсяця, виплачений йому на певну дату перевищує суму в розмiрi 50 прожиткових мiнiмумiв, встановлених для працездатних осiб на 1 сiчня вiдповiдного року. Також потрiбно звернути увагу, якщо вартiсть майна перевищує 50 прожиткових мiнiмумiв, встановлених для працездатних осiб на 01 сiчня, але була сплачена частинами, то повiдомлення про суттєвi змiни в майновому станi подається пiсля переходу права власностi на таке майно.
      Повiдомлення про дохiд, який був нарахований, але не сплачений (не отриманий), подавати не потрiбно.
      Для кожного випадку отримання доходу або придбання майна подається окреме повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi суб'єкта декларування.
      Iнформацiя про отримання доходу або придбання майна членом сiм'ї суб'єкта декларування не повiдомляється.
      Варто зауважити, що подання iнформацiї про суттєвi змiни в майновому станi не звiльняє суб'єкта декларування вiд обов'язку подати декларацiю та зазначити в нiй вiдомостi, передбаченi статтею 46 Закону.
      Однак потрiбно звернути увагу на вiдмiннiсть у порогах декларування, встановлених законодавством для вiдображення iнформацiї у декларацiї та повiдомленнi про суттєвi змiни в майновому станi суб'єкта декларування. У повiдомленнi про суттєвi змiни в майновому станi вказується iнформацiя про отримання доходу або придбання майна на суму бiльше 50 прожиткових мiнiмумiв. Цей порiг поширюється також на цiнне рухоме майно, яке було придбано суб'єктом декларування. Водночас, вiдповiдно до пункту 3 частини першої статтi 46 Закону, у декларацiї зазначається iнформацiя про цiнне рухоме майно (крiм транспортних засобiв), якщо його вартiсть перевищує 100 прожиткових мiнiмумiв. Вiдповiдно, у разi придбання цiнного рухомого майна (крiм транспортних засобiв) вартiстю бiльше 50 прожиткових мiнiмумiв, але менше 100, iнформацiя про придбання такого майна буде вiдображена в декларацiї лише в роздiлi "Видатки та правочини", оскiльки порiг декларування в цьому роздiлi також становить 50 прожиткових мiнiмумiв.
      Також необхiдно звернути увагу на те, коли саме у суб'єкта декларування припиняється обов'язок подавати повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi. НАЗК наголошує, що вiдповiдно до абзацу другого частини другої статтi 45 Закону особи, якi припинили дiяльнiсть, пов'язану з виконанням функцiй держави або мiсцевого самоврядування, зобов'язанi наступного року пiсля припинення дiяльностi подавати в установленому частиною першою цiєї статтi порядку декларацiю за минулий рiк. Вiдповiдно до пункту 4 Правил заповнення форми повiдомлення про суттєвi змiни в майновому станi суб'єкта декларування (далi - Правила заповнення форми повiдомлення) iнформацiя, включена в повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi суб'єкта декларування, повинна бути також вiдображена в декларацiї, яку такий суб'єкт декларування подає вiдповiдно до Закону.
      Враховуючи зазначене, особи, якi припинили дiяльнiсть, пов'язану з виконанням функцiй мiсцевого самоврядування (iншi особи, якi зобов'язанi подавати декларацiю вiдповiдно до Закону), є суб'єктами декларування, якi згiдно з положеннями частини другої статтi 52 Закону у разi суттєвої змiни у їхньому майновому станi зобов'язанi письмово повiдомити про це Нацiональне агентство.
      Тобто якщо суб'єкт декларування припинив виконувати повноваження, пов'язанi з виконанням завдань i функцiй мiсцевого самоврядування у серпнi 2018 року, а декларацiю особи, яка припинила вiдповiдну дiяльнiсть, подав у лютому 2019 року, то обов'язок у такого суб'єкта декларування подавати повiдомлення про суттєвi змiни в майновому станi припинився пiсля подання ним декларацiї.
      Окремо наголошуємо про декларування кредиту.
      Частиною другою статтi 52 Закону визначено, що у разi суттєвої змiни у майновому станi суб'єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мiнiмумiв, встановлених для працездатних осiб на 1 сiчня вiдповiдного року, зазначений суб'єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов'язаний письмово повiдомити про це Нацiональне агентство.Вiдповiдно до пункту 1 Правил заповнення форми повiдомлення про суттєвi змiни в майновому станi суб'єкта декларування, затверджених рiшенням Нацiонального агентства з питань запобiгання корупцiї вiд 10 червня 2016 року № 3, зареєстрованого в Мiнiстерствi юстицiї України 15 липня 2016 року за № 961/29091, пiд суттєвою змiною в майновому станi суб'єкта декларування розумiється отримання ним одноразового доходу або придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мiнiмумiв, встановлених для працездатних осiб на 01 сiчня року, у якому подається повiдомлення. Для кожного випадку отримання доходу або придбання майна подається окреме повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi суб'єкта декларування.
      Згiдно з пiдпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статтi 14 Податкового кодексу України дохiд з джерелом їх походження з України - будь-який дохiд, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числi вiд будь-яких видiв їх дiяльностi на територiї України (включаючи виплату (нарахування) винагороди iноземними роботодавцями), її континентальному шельфi, у виключнiй (морськiй) економiчнiй зонi, у тому числi, але не виключно, доходи у виглядi, зокрема, доходiв вiд зайняття пiдприємницькою та незалежною професiйною дiяльнiстю.
      Враховуючи зазначене, суб'єкт декларування зобов'язаний подати повiдомлення у разi отримання ним кредиту, позики, поворотної фiнансової допомоги (позички) тощо на суму, яка перевищує 50 прожиткових мiнiмумiв, встановлених для працездатних осiб на 1 сiчня вiдповiдного року.
            Вiдповiдальнiсть у разi пропуску строкiв подання декларацiй та повiдомлень про суттєвi змiни у майновому станi
      Пропуск строкiв подання декларацiй та повiдомлень про суттєвi змiни у майновому станi є порушенням Закону України "Про запобiгання корупцiї" в наслiдок якого наступає кримiнальна, адмiнiстративна, дисциплiнарна вiдповiдальнiсть.
      Умисне неподання суб'єктом декларування декларацiї особи, уповноваженої на виконання функцiй держави або мiсцевого самоврядування, вiдноситься до корупцiйних правопорушень, за якi передбачено вiдповiдальнiсть кримiнальним кодексом України, зокрема ст. 366-1 ККУ. Вчинення такого кримiнального правопорушення карається штрафом вiд двох тисяч п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або громадськими роботами на строк вiд ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавленням волi на строк до двох рокiв, з позбавленням права обiймати певнi посади чи займатися певною дiяльнiстю на строк до трьох рокiв.
      Необхiдно звернути увагу, що стаття 20 Закону України "Про службу в органах мiсцевого самоврядування" наслiдком притягнення до вiдповiдальностi за вчинення корупцiйного правопорушення встановлює звiльнення з посади.
      Також, неподання або несвоєчасне подання повiдомлення про суттєвi змiни у майновому станi суб'єкта декларування, вiдноситься до правопорушень, пов'язаних з корупцiєю, за якi передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть. Статтею 176-6 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення за вчинення такого правопорушення застосовується стягнення у видi штрафу вiд п'ятдесяти до ста неоподаткованих мiнiмумiв доходiв громадян.
      Повторне протягом року вчинення такого правопорушення тягне за собою накладення штрафу вiд ста до трьохсот неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян з конфiскацiєю доходу чи винагороди та з позбавленням права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю строком на один рiк.
      Крiм цього, статтею 65 Закону України "Про запобiгання корупцiї" встановлено: "Особа, яка вчинила корупцiйне правопорушення або правопорушення, пов'язане з корупцiєю, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у видi позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю, пов'язаними з виконанням функцiй держави або мiсцевого самоврядування, або такою, що прирiвнюється до цiєї дiяльностi, пiдлягає притягненню до дисциплiнарної вiдповiдальностi у встановленому законом порядку. Особа, щодо якої складено протокол про адмiнiстративне правопорушення, пов'язане з корупцiєю, якщо iнше не передбачено Конституцiєю i законами України, може бути вiдсторонена вiд виконання службових повноважень за рiшенням керiвника органу (установи, пiдприємства, органiзацiї), в якому вона працює, до закiнчення розгляду справи судом."
      Отже, дисциплiнарна вiдповiдальнiсть в контекстi Закону України "Про запобiгання корупцiї" є додатковим (субсидiарним) заходом впливу, адже особа, уповноважена на виконання функцiй мiсцевого самоврядування, або така, що прирiвнюється до цiєї дiяльностi, пiдлягає притягненню до дисциплiнарної вiдповiдальностi у встановленому законом порядку лише у випадку вчинення корупцiйного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцiєю, i судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у видi позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю, пов'язаними з виконанням функцiй держави або мiсцевого самоврядування, або такою, що прирiвнюється до цiєї дiяльностi.
      При обраннi виду дисциплiнарного стягнення до посадових осiб, органiв мiсцевого самоврядування застосовуються норми Кодексу законiв про працю України.


Хто може бути присяжним, їх права та обов'язки

      В Українi триває процес проведення ряду демократичних реформ, серед яких значної уваги придiлено судово-правовiй реформi з метою реального забезпечення прав та свобод людини i громадянина. Вiдповiдно до положень Концепцiї судово-правової реформи в Українi, головною метою реформи виступає реальне забезпечення самостiйностi та незалежностi судових органiв; реалiзацiя демократичних iдей правосуддя, вироблених свiтовою наукою i практикою; гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним i неупередженим судом у змагальному процесi.
      Одним з важливих iнструментарiїв у виконаннi поставлених завдань є залучення пересiчних громадян до розгляду разом з професiйними суддями окремих категорiй судових справ. Конституцiя України гарантує, що народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi правосуддя через народних засiдателiв i присяжних.
            Законодавчi основи дiяльностi суду присяжних
      Законодавчi основи дiяльностi суду присяжних мiстяться в Законi України "Про судоустрiй i статус суддiв" та Кримiнальному процесуальному кодексi України.
      Згiдно iз Законом України "Про судоустрiй i статус суддiв", народ безпосередньо бере участь у здiйсненнi правосуддя через народних засiдателiв i присяжних. Даним законом також визначено статус присяжних.
      Кримiнальний процесуальний кодекс України встановлює порядок кримiнального провадження судом присяжних, та визначає, що суддя - це голова, заступник голови, суддя Верховного Суду України, Вищого спецiалiзованого суду з розгляду цивiльних i кримiнальних справ, Апеляцiйного суду Автономної Республiки Крим, апеляцiйних судiв областей, мiст Києва та Севастополя, районних, районних у мiстах, мiських та мiськрайонних судiв, якi вiдповiдно до Конституцiї України на професiйнiй основi уповноваженi здiйснювати правосуддя, а також присяжний (стаття 3. Визначення основних термiнiв Кодексу).
            Якi справи розглядатиме суд присяжних?
      Суд присяжних утворюється при мiсцевому загальному судi першої iнстанцiї.
      Суд присяжних розглядатиме найскладнiшi кримiнальнi справи щодо злочинiв, за вчинення яких українським законодавством передбачено найвищу мiру покарання.
      За клопотанням обвинуваченого судом присяжних у складi двох професiйних суддiв та трьох присяжних здiйснюється кримiнальне провадження в судi першої iнстанцiї щодо злочинiв, за вчинення яких передбачено довiчне позбавлення волi. Кримiнальне провадження стосовно кiлькох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всiх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.
      Судом присяжних у складi двох професiйних суддiв та трьох присяжних здiйснюється також кримiнальне провадження щодо злочинiв, за вчинення яких передбачено довiчне позбавлення волi, стосовно службових осiб, якi займають особливо вiдповiдальне становище вiдповiдно до частини першої статтi 9 Закону України "Про державну службу", та осiб, посади яких вiднесено до першої категорiї посад державних службовцiв.
            Хто може бути присяжним?
      Статус присяжних та гарантiї їх дiяльностi визначено Законом України "Про судоустрiй i статус суддiв".
      Вiдповiдно до ст. 58-1 Закону України "Про судоустрiй i статус суддiв" для затвердження списку присяжних територiальне управлiння Державної судової адмiнiстрацiї України звертається з поданням до вiдповiдної мiсцевої ради, що формує i затверджує у кiлькостi, зазначенiй у поданнi, список громадян, якi постiйно проживають на територiї, на яку поширюєтьсяюрисдикцiя вiдповiдного суду, вiдповiдають вимогам статтi 59 цього Закону i дали згоду бути присяжними.
            Стаття 59. Вимоги до народного засiдателя, присяжного
      1. Народним засiдателем, присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирiчного вiку i постiйно проживає на територiї, на яку поширюється юрисдикцiя вiдповiдного суду.
      2. Не пiдлягають включенню до спискiв народних засiдателiв та спискiв присяжних громадяни:
      1) визнанi судом обмежено дiєздатними або недiєздатними;
      2) якi мають хронiчнi психiчнi чи iншi захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язкiв народного засiдателя, присяжного;
      3) якi мають не зняту чи не погашену судимiсть;
      4) народнi депутати України, члени Кабiнету Мiнiстрiв України, суддi, прокурори, працiвники органiв внутрiшнiх справ та iнших правоохоронних органiв, вiйськовослужбовцi, працiвники апаратiв судiв, iншi державнi службовцi, адвокати, нотарiуси;
      5) громадяни, якi досягли шiстдесяти п'яти рокiв;
      6) особи, якi не володiють державною мовою.
      Присяжнi мають посвiдчення, зразки яких затверджуються Радою суддiв України. Посвiдчення присяжних пiдписує голова суду, в якому присяжний здiйснює правосуддя. Вручення посвiдчення здiйснює особа, яка його пiдписала, або за її дорученням iнша особа.
      Особа, включена до списку присяжних, зобов'язана повiдомити суд про обставини, що унеможливлюють її участь у здiйсненнi правосуддя, у разi їх наявностi.
      Присяжний не може брати участь у кримiнальному провадженнi у таких випадках:
      1) якщо вiн є заявником, потерпiлим, цивiльним позивачем, цивiльним вiдповiдачем, близьким родичем чи членом сiм'ї слiдчого, прокурора, пiдозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпiлого, цивiльного позивача, цивiльного вiдповiдача;
      2) якщо вiн брав участь у цьому провадженнi як свiдок, експерт, спецiалiст, перекладач, слiдчий, прокурор, захисник або представник;
      3) якщо вiн особисто, його близькi родичi чи члени його сiм'ї заiнтересованi в результатах провадження;
      4) за наявностi iнших обставин, якi викликають сумнiв у його неупередженостi;
      5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статтi 35 КПК України порядку визначення слiдчого суддi, суддi для розгляду справи.
      У складi суду, що здiйснює судове провадження, не можуть бути особи, якi є родичами мiж собою (§ 6. Вiдводи Стаття 75. Обставини, що виключають участь слiдчого суддi, суддi або присяжного в кримiнальному провадженнi).
            Пiдстави i порядок увiльнення вiд виконання обов'язкiв присяжного
      Особа, яка вiдповiдно до Закону України "Про судоустрiй i статус суддiв" не може бути включена до списку присяжних, але включена до нього, увiльняється вiд виконання обов'язкiв присяжного головою вiдповiдного суду.
      Вiд виконання обов'язкiв присяжного головою вiдповiдного суду увiльняються:
      1) особи, якi перебувають у вiдпустцi у зв'язку з вагiтнiстю та пологами, у вiдпустцi по догляду за дитиною, а також якi мають дiтей дошкiльного чи молодшого шкiльного вiку або утримують дiтей-iнвалiдiв, iнших хворих або членiв сiм'ї похилого вiку;
      2) керiвники та заступники керiвникiв органiв мiсцевого самоврядування;
      3) особи, якi через свої релiгiйнi переконання вважають для себе неможливою участь у здiйсненнi правосуддя;
      4) iншi особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на якi вони посилаються.
      Вказанi вище особи увiльняються вiд виконання обов'язкiв присяжного за їхньою заявою, поданою до початку виконання цих обов'язкiв.
            Гарантiї прав присяжних
      На присяжних поширюються гарантiї незалежностi i недоторканностi суддiв, установленi законом, на час виконання ними обов'язкiв зi здiйснення правосуддя.
      Присяжним за час виконання ними обов'язкiв у судi в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України, виплачується винагорода. Їм вiдшкодовуються витрати на проїзд i наймання житла, а також виплачуються добовi. Зазначенi виплати здiйснюються територiальними управлiннями Державної судової адмiнiстрацiї України за рахунок коштiв Державного бюджету України.
      За присяжними на час виконання ними обов'язкiв у судi за мiсцем основної роботи зберiгаються всi гарантiї та пiльги, передбаченi законом. Час виконання присяжним обов'язкiв у судi зараховується до всiх видiв трудового стажу. Звiльнення присяжного з роботи або переведення на iншу роботу без його згоди пiд час виконання ним обов'язкiв у судi не допускається. Роботодавець зобов'язаний звiльнити присяжного вiд роботи на час виконання ним обов'язкiв зi здiйснення правосуддя. Вiдмова у звiльненнi вiд роботи вважається неповагою до суду.
      За об_рунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися i пiсля закiнчення виконання цих обов'язкiв.
      Список присяжних затверджується один раз на два роки i переглядається в разi необхiдностi за поданням територiального управлiння Державної судової адмiнiстрацiї України.
      Станом на 19 листопада 2012 року списки присяжних були затвердженi усiма мiсцевими радами Вiнницької областi. Кiлькiсть присяжних становить 517 чоловiк.
            Провадження в судi присяжних
      Порядок провадження в судi присяжних визначений Кримiнальним процесуальним кодексом України (далi - КПК).
      Кримiнальне провадження судом присяжних здiйснюється вiдповiдно до загальних правил КПК.
      Суд присяжних утворюється при мiсцевому загальному судi першої iнстанцiї.
      Усi питання, пов'язанi з судовим розглядом, крiм питання, передбаченого частиною третьою статтi 331 КПК (питання доцiльностi продовження тримання обвинуваченого пiд вартою до спливу двомiсячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходiв медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобiжного заходу у виглядi тримання пiд вартою), суддi i присяжнi вирiшують спiльно.
      Прокурор, суд зобов'язанi роз'яснити обвинуваченому у вчиненнi злочину, за який передбачене покарання у видi довiчного позбавлення волi, можливiсть та особливостi розгляду кримiнального провадження стосовно нього судом присяжних.
      Обвинувачений у вчиненнi злочину, за який передбачене покарання у видi довiчного позбавлення волi, пiд час пiдготовчого судового засiдання має право заявити клопотання про розгляд кримiнального провадження стосовно нього судом присяжних.
            Автоматичне визначення присяжних
      Порядок автоматичного визначення присяжних передбачений Положенням про автоматизовану систему документообiгу суду, затвердженим рiшенням Ради суддiв України вiд 26.11.2010 № 30.
      У визначених Кримiнальним процесуальним кодексом України випадках автоматизованою системою здiйснюється автоматичне визначення присяжних з числа осiб, якi внесенi до списку присяжних.
      Присяжнi визначаються шляхом випадкового вiдбору зi списку присяжних iз додержанням принципу рiвної ймовiрностi вiдбору.
      Присяжнi визначаються автоматизованою системою в кiлькостi семи осiб.
      Якщо пiсля виконання вимог, передбачених частинами першою-п'ятою статтi 387 Кримiнального процесуального кодексу України присяжних залишилось бiльша кiлькiсть вiд необхiдної для участi в судовому провадженнi, присяжнi визначаються автоматизованою системою, iз додержанням принципу рiвної ймовiрностi вiдбору, з числа присяжних, що не були звiльненi або вiдведенi вiд участi у судовому провадженнi.
      Пiсля визначення основних присяжних автоматизованою системою визначаються й двоє запасних присяжних за аналогiчною процедурою.
      Запаснi присяжнi пiд час судового засiдання постiйно перебувають на вiдведених їм мiсцях i до ухвалення вироку можуть бути включенi до складу основних присяжних у разi неможливостi кого-небудь з основних присяжних продовжувати участь у судовому розглядi. Про замiну вибулих основних присяжних запасними суд присяжних постановляє ухвалу.
      У разi неможливостi виконання присяжним своїх обов'язкiв або у разi його вiдводу (самовiдводу) до участi у судовому провадженнi залучаються запаснi присяжнi.
      Якщо кiлькiсть запасних присяжних не є достатньою для судового провадження, то автоматизованою системою визначаються додатковi особи зi списку присяжних, без урахування присяжних, визначених частиною першою цього пiдпункту.
            Виклик присяжних
      Пiсля призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає секретарю судового засiдання розпорядження про виклик присяжних у кiлькостi семи осiб, якi визначаються автоматизованою системою документообiгу суду з числа осiб, якi внесенi до списку присяжних.
      Письмовий виклик має бути вручений присяжному пiд розписку не пiзнiше нiж за п'ять днiв до судового засiдання. У виклику зазначаються день, час i мiсце проведення судового засiдання, права та обов'язки присяжного, перелiк вимог до присяжних, а також пiдстави для увiльнення їх вiд виконання обов'язкiв, припис про явку, а також обов'язок присяжного (чи iншої особи, яка одержала виклик для передачi його присяжному) невiдкладно повiдомити суд про причини неможливостi явки.
      На пiдставi письмового виклику роботодавець зобов'язаний звiльнити присяжного вiд роботи на час виконання ним обов'язкiв зi здiйснення правосуддя.
            Права i обов'язки присяжного
      Присяжний має право:
      1) брати участь у дослiдженнi всiх вiдомостей та доказiв у судовому засiданнi;
      2) робити нотатки пiд час судового засiдання;
      3) з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпiлому, свiдкам, експертам, iншим особам, якi допитуються;
      4) просити головуючого роз'яснити норми закону, що пiдлягають застосуванню пiд час вирiшення питань, юридичнi термiни i поняття, змiст оголошених у судовому засiданнi документiв, ознаки злочину, у вчиненнi якого обвинувачується особа.
      5) кожен iз присяжних має право заявити про неможливiсть його участi в судовому розглядi, вказавши на причину цього, та заявити собi самовiдвiд.
      Присяжний зобов'язаний:
      1) правдиво вiдповiсти на запитання головуючого i учасникiв судового провадження щодо можливих перешкод, передбачених цим Кодексом або законом, для його участi в судовому розглядi, його стосункiв з особами, якi беруть участь у кримiнальному провадженнi, що пiдлягає розгляду, та поiнформованостi про його обставини, а також на вимогу головуючого подати необхiдну iнформацiю про себе;
      2) додержуватися порядку в судовому засiданнi i виконувати розпорядження головуючого;
      3) не вiдлучатися iз залу судового засiдання пiд час судового розгляду;
      4) не спiлкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду, стосовно сутi кримiнального провадження та процесуальних дiй, що здiйснюються (здiйснювалися) пiд час нього;
      5) не збирати вiдомостi, що стосуються кримiнального провадження, поза судовим засiданням;
      6) не розголошувати вiдомостi, якi безпосередньо стосуються сутi кримiнального провадження та процесуальних дiй, що здiйснюються (здiйснювалися) пiд час нього, i стали вiдомi присяжному у зв'язку з виконанням його обов'язкiв.
            Вiдбiр присяжних у судi
      Вiдбiр присяжних здiйснюється пiсля вiдкриття судового засiдання.
      Головуючий повiдомляє присяжним, яке провадження пiдлягає розгляду, роз'яснює їм права та обов'язки, а також умови їх участi в судовому розглядi.
      Головуючий з'ясовує, чи немає передбачених КПК або законом пiдстав, якi перешкоджають залученню громадянина в якостi присяжного або є пiдставою для звiльнення окремих присяжних вiд виконання їх обов'язкiв, а так само для звiльнення присяжних вiд виконання їх обов'язкiв за їх усними чи письмовими заявами.
      Для з'ясування обставин, що можуть перешкоджати участi присяжного в судовому розглядi, прокурор, потерпiлий, обвинувачений з дозволу головуючого можуть ставити присяжним вiдповiднi запитання.
      Кожному з присяжних, який з'явився, учасники судового провадження можуть заявити вiдвiд з пiдстав, передбачених статтями 75 i 76 КПК.
      Усi питання, пов'язанi зi звiльненням присяжних вiд участi в розглядi кримiнального провадження, а також iз самовiдводом i вiдводом присяжних, вирiшуються ухвалою суду у складi двох професiйних суддiв, що постановляється пiсля проведення наради на мiсцi без виходу до нарадчої кiмнати, крiм випадкiв, коли вихiд до нарадчої кiмнати буде визнаний судом необхiдним. У разi якщо суддi не прийшли до одноголосного рiшення щодо вирiшення питання, пов'язаного зi звiльненням присяжного вiд участi в розглядi кримiнального провадження або самовiдводом чи вiдводом присяжного, присяжний вважається звiльненим вiд участi в розглядi кримiнального провадження або вiдведеним.
      Прiзвища вiдiбраних основних i запасних присяжних заносяться до журналу судового засiдання в тому порядку, в якому їх було вiдiбрано.
            Приведення присяжних до присяги
      Пiсля закiнчення вiдбору основних i запасних присяжних вони займають мiсця, вiдведенi їм головуючим.
      За пропозицiєю головуючого присяжнi складають присягу такого змiсту: "Я, (прiзвище, iм'я, по батьковi), присягаю виконувати свої обов'язки чесно i неупереджено, брати до уваги лише дослiдженi в судi докази, при вирiшеннi питань керуватися законом, своїм внутрiшнiм переконанням i совiстю, як личить вiльному громадянину i справедливiй людинi".
      Текст присяги зачитує кожен присяжний, пiсля чого пiдтверджує, що його права, обов'язки та компетенцiя йому зрозумiлi.
            Недопустимiсть незаконного впливу на присяжного
      Прокурору, обвинуваченому, потерпiлому та iншим учасникам кримiнального провадження протягом усього судового розгляду забороняється спiлкуватися з присяжними iнакше, нiж у порядку, передбаченому КПК.
            Порядок наради i голосування в судi присяжних
      Нарадою суду присяжних керує головуючий, який послiдовно ставить на обговорення питання, передбаченi статтею 368 КПК, проводить вiдкрите голосування i веде пiдрахунок голосiв.
      Усi питання вирiшуються простою бiльшiстю голосiв. Головуючий голосує останнiм.
      Нiхто зi складу суду присяжних не має права утримуватися вiд голосування, крiм випадку, коли вирiшується питання про мiру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разi голос того, хто утримався, додається до голосiв, поданих за рiшення, яке є найсприятливiшим для обвинуваченого. При виникненнi розбiжностей про те, яке рiшення для обвинуваченого є бiльш сприятливим, питання вирiшується шляхом голосування.
      Кожен iз складу суду присяжних має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засiданнi, а приєднується до матерiалiв провадження i є вiдкритою для ознайомлення.
      У випадку, коли серед бiльшостi складу суду, яка ухвалила рiшення, вiдсутнi професiйнi суддi, головуючий зобов'язаний надати допомогу присяжним у складеннi судового рiшення.


Пам'ятка про Строки розгляду запитiв/звернень

      1. Адвокатський запит - 5 (20) робочих днiв з дня отримання (ч. 2 ст. 24 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську дiяльнiсть").
      2. Депутатське звернення - 10 (30) днiв з дня отримання (ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про статус народного депутата України").
      3. Депутатський запит - 15 днiв або iнший строк встановлений ВРУ (продовження до 1 мiсяця) з дня отримання (ч. 5 ст. 15 ЗУ "Про статус народного депутата України").
      4. Запит щодо доступу до персональних даних - 10 робочих днiв для вивчення запиту та повiдомлення про результати вивчення; запит задовольняється протягом 30 календарних днiв з дня його надходження, якщо iнше не передбачено законом (ч. 5 ст. 16 ЗУ "Про захист персональних даних").
      5. Запит Антимонопольного комiтету - протягом строку, встановленого у запитi АМК (ст. 221 ЗУ "Про Антимонопольний комiтет України", п. 13-15 ст.50 ЗУ "Про захист економiчної конкуренцiї").
      6. Запит Прокуратури - строк не встановлений (ст.23 ЗУ "Про прокуратуру").
      7. Запит СБУ - строк надання вiдповiдi не встановлений (п. 3 ст. 25 ЗУ "Про СБУ").
      8. Запит податкової - протягом 10 днiв, якщо виявлено недостовiрнiсть даних, що мiстяться у податкових декларацiях, поданих платником податкiв, а iнакше буде проведена документальна позапланова перевiрка (п. 20.1.6 ст. 20, п. 78.1.4 ст. 78 ПКУ).
      9. Запит про доступ до публiчної iнформацiї - 5 (20) робочих днiв з дня отримання (ст. 20 ЗУ "Про доступ до публiчної iнформацiї").
      10.Депутатське звернення депутат мiсцевої ради - 10 ( мiс. строк) (ч.2 ст.13 ЗУ "Про статус депутатiв мiсцевих рад")
      10.1. Депутатський запит - встановлюється радою (ст.22 ЗУ "Про статус депутатiв мiсцевих рад").


Правовий висновок Верховного Суду України щодо правил розмежування юрисдикцiй у справах за скаргами на дii державного виконавця

      Верховний Суд України на засiданнi Судової палати у цивiльних справах 13 сiчня 2016 року розглянув справу № 6 - 2850 цс 15, предметом якої була скарга на дiї державного виконавця.
      При розглядi цiєї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, вiдповiдно до якого у випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рiшень, дiй чи бездiяльностi державного виконавця щодо виконання рiшення суду, ухваленого за правилами ЦПК України, прийнятого 18 березня 2004 року, розгляд таких скарг здiйснюється за правилами цивiльного судочинства судом, який видав виконавчий документ.
      У разi оскарження рiшень, дiй чи бездiяльностi державного виконавця щодо виконання рiшення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 1963 року, а також у разi оскарження рiшень, дiй чи бездiяльностi державного виконавця особами, якi не є учасниками виконавчого провадження така скарга пiдлягає розгляду вiдповiдно до ст. 181 КАС України.
      Iз повним текстом постанови Верховного Суду України у цiй справi можна буде ознайомитися на офiцiйному веб-сайтi Суду (http://www.scourt.gov.ua) у пiдроздiлi "Постанови у справах цивiльної юрисдикцiї" роздiлу "Рiшення Верховного Суду України".


Лист-роз'яснення Мiнiстерства юстицiї України вiд 06.04.2016 №2727/13/32-16 "Щодо витребування нотарiусами документа про грошову оцiнку земельної дiлянки та справляння державного мита при посвiдченнi правочинiв щодо вiдчуження земельних дiлянок, якi належать юридичним особам"

            Начальникам головних територiальних управлiнь юстицiї в областях та м. Києвi
      У зв'язку з надходженням до Мiнiстерства юстицiї України звернень щодо витребування нотарiусами документа про грошову оцiнку земельної дiлянки та справляння державного мита при посвiдченнi правочинiв щодо вiдчуження земельних дiлянок, якi належать юридичним особам, з метою створення єдиної практики застосування нотарiусами норм чинного законодавства роз'яснюємо таке.
      Вiдповiдно до частини четвертої статтi 201 Земельного кодексу України та частини сьомої статтi 5 Закону України "Про оцiнку земель" експертна грошова оцiнка земельних дiлянок використовується при здiйсненнi цивiльно-правових угод щодо земельних дiлянок та прав на них.
      Статтею 13 Закону України "Про оцiнку земель" визначено пiдстави обов'язкового проведення грошової оцiнки земельних дiлянок. Так, згiдно iз вказаною статтею Закону України "Про оцiнку земель" експертна грошова оцiнка земельних дiлянок проводиться у разi: вiдчуження та страхування земельних дiлянок, що належать до державної або комунальної власностi, крiм випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої цiєї статтi; застави земельної дiлянки вiдповiдно до закону; визначення iнвестицiйного вкладу в реалiзацiю iнвестицiйного проекту на земельнi полiпшення; визначення вартостi земельних дiлянок, що належать до державної або комунальної власностi, у разi якщо вони вносяться до статутного фонду господарського товариства; визначення вартостi земельних дiлянок при реорганiзацiї, банкрутствi або лiквiдацiї господарського товариства (пiдприємства) з державною часткою чи часткою комунального майна, яке є власником земельної дiлянки; видiлення або визначення частки держави чи територiальної громади у складi земельних дiлянок, що перебувають у спiльнiй власностi; вiдображення вартостi земельних дiлянок та права користування земельними дiлянками у бухгалтерському облiку вiдповiдно до законодавства України; визначення збиткiв власникам або землекористувачам у випадках, встановлених законом або договором; рiшення суду. У всiх iнших випадках грошова оцiнка земельних дiлянок може проводитися за згодою сторiн та у випадках, визначених цим та iншими законами України.
      Разом з тим вiдповiдно до пункту 3 Методики експертної грошової оцiнки земельних дiлянок, затвердженої постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 11.10.2002 № 1531 "Про експертну грошову оцiнку земельних дiлянок", експертна грошова оцiнка передбачає визначення ринкової (iмовiрної цiни продажу на ринку) або iншого виду вартостi об'єкта оцiнки (заставна, страхова, для бухгалтерського облiку тощо), за яку вiн може бути проданий (придбаний) або iншим чином вiдчужений на дату оцiнки вiдповiдно до умов угоди.Вiдповiдно до частини першої статтi 132 Земельного кодексу України угоди про перехiд права власностi на земельнi дiлянки укладаються в письмовiй формi та нотарiально посвiдчуються.
      За вчинення нотарiальних дiй державнi нотарiуси справляють державне мито у розмiрах, встановлених чинним законодавством (частина перша статтi 19 Закону України "Про нотарiат").
      Вiдповiдно до частини першої статтi 31 Закону України "Про нотарiат" приватнi нотарiуси за вчинення нотарiальних дiй справляють плату, розмiр якої визначається за домовленiстю мiж нотарiусом та громадянином або юридичною особою.
      Пунктом 1 Указу Президента України вiд 10.07.1998 № 762/98 "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотарiальних дiй" установлено, що розмiр плати, яка справляється за вчинення нотарiальних дiй приватними нотарiусами, не може бути меншим вiд розмiру ставок державного мита, яке справляється державними нотарiусами за аналогiчнi нотарiальнi дiї.
      Справляння державного мита в Українi регулюється Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 21.01.1993 № 7-93 "Про державне мито" (зi змiнами) (далi - Декрет).
      Статтею 1 Декрету встановлено, що платниками державного мита на територiї України є фiзичнi та юридичнi особи за вчинення в їхнiх iнтересах дiй та видачу документiв, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
      Перелiк об'єктiв справляння державного мита наведено у статтi 2 Декрету, а розмiри ставок державного мита - у статтi 3 Декрету.
      Абзацом першим пункту 2 роздiлу I Iнструкцiї про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 07.07.2012 № 811, зареєстрованим у Мiнiстерствi юстицiї України 20.09.2012 за № 1623/21935 (зi змiнами) (далi - Iнструкцiя), передбачено, що державне мито справляється за ставками у розмiрах (частинах) неоподатковуваних(ого) мiнiмумiв(у) доходiв громадян та в процентному вiдношеннi до вiдповiдної суми документа (вартостi вiдчужуваного майна тощо).
      Водночас слiд зазначити, що наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 09.11.2015 № 999 "Про затвердження Змiн i доповнень до Iнструкцiї про порядок обчислення та справляння державного мита" пункти 5, 6 глави 1 роздiлу V Iнструкцiї щодо обчислення державного мита не нижче оцiночної або балансової вартостi нерухомого майна, що вiдчужується, було виключено.
      Враховуючи вищезазначене, при нотарiальному посвiдченнi цивiльно-правових угод iз земельними дiлянками, якi перебувають у власностi юридичних осiб, державне мито справляється вiдповiдно до пiдпункту "д" пункту 3 статтi 3 Декрету в розмiрi одного вiдсотка вiд суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян, без урахування експертної грошової оцiнки земельної дiлянки.
      У свою чергу експертна грошова оцiнка земельної дiлянки використовується для визначення iмовiрної цiни продажу земельної дiлянки.

Заступник Мiнiстра - керiвник апарату Оксана IВАНЧЕНКО

Правовий висновок про вiдшкодування шкоди

      Верховний Суд України на засiданнi Судової палати у цивiльних справах 27 квiтня 2016 року ухвалив постанову у справi № 6-216цс16, предметом якої був спiр про вiдшкодування шкоди.
      При розглядi цiєї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, про те, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працiвника матерiальної шкоди, заподiяної пiдприємству, установi, органiзацiї, встановлюється строк в один рiк з дня виявлення заподiяної працiвником шкоди (частина третя статтi 233 КЗпП України).
      За змiстом цiєї норми день прийняття постанови про закриття кримiнального провадження та звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi особи, яка є вiдповiдачем у цивiльнiй справi про вiдшкодування шкоди, заподiяної пiдприємству, установi, органiзацiї внаслiдок порушення покладених на працiвника трудових обов'язкiв, не слiд вважати днем виявлення шкоди, заподiяної цим працiвником, у разi наявностi акта або висновку, складених у результатi iнвентаризацiї матерiальних цiнностей, пiд час ревiзiї або перевiрки фiнансово-господарської дiяльностi пiдприємства, установи, органiзацiї.
      Отже, прийняття постанови про звiльнення особи вiд кримiнальної вiдповiдальностi та закриття кримiнального провадження не усуває юридичного значення доведених до вiдома юридичної особи або органу державного управлiння актiв, висновкiв та iнших документiв, здатних пiдтвердити початок перебiгу встановленого частиною третьою статтi 233 КЗпП України строку звернення до суду.
      Iз повним текстом постанови Верховного Суду України у цiй справi можна буде ознайомитися на офiцiйному веб-сайтi Суду (http://www.scourt.gov.ua) у пiдроздiлi "Постанови у справах цивiльної юрисдикцiї" роздiлу "Рiшення Верховного Суду України".


Висновки Верховного Суду України, викладенi в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рiшення з пiдстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I пiврiччя 2015 р.

Реалiзацiя Закону України "Про порядок вирiшення колективних трудових спорiв (конфлiктiв)" у Львiвськiй областi

      Упродовж 2015 року вiддiлення Нацiональної служби посередництва i примирення в Львiвськiй областi (далi - вiддiлення НСПП), у межах своїх повноважень, реалiзувало завдання, визначенi Законом України "Про порядок вирiшення колективних трудових спорiв (конфлiктiв)" та нормативно-правовими актами НСПП. Вiддiлення НСПП здiйснювало заходи, спрямованi на:
      - здiйснення посередництва у вирiшеннi колективних трудових спорiв (конфлiктiв), забезпечення правового супроводу примирних процедур;
      - прогнозування та запобiгання виникнення колективних трудових спорiв (конфлiктiв);
      - сприяння полiпшенню стану соцiально-трудових вiдносин у трудових колективах пiдприємств, установ, органiзацiй областi;
      - пiдвищення рiвня правових знань сторiн соцiально-трудових вiдносин;
      - сприяння забезпеченню здiйснення соцiального дiалогу, проведення оцiнки вiдповiдностi критерiям репрезентативностi профспiлок та органiзацiй роботодавцiв.
      Неухильне виконання вiддiленням НСПП в Львiвськiй областi зазначених заходiв сприяло вирiшенню вимог найманих працiвникiв, зменшенню соцiальної напруги, усуненню чинникiв дестабiлiзацiї, врегулюванню конфлiктiв правовим шляхом з метою реалiзацiї конституцiйних прав та гарантiй найманих працiвникiв, забезпечення соцiальної стабiльностi в регiонi.
      З метою виконання своїх завдань та функцiй вiддiлення НСПП взаємодiє з органами виконавчої влади та мiсцевого самоврядування, профспiлками, органiзацiями роботодавцiв, правоохоронними та контролюючими органами, представниками Спецiальної монiторингової мiсiї ОБСЄ в Українi, керiвниками та профактивом пiдприємств, установ, органiзацiй областi, громадськими органiзацiями.
      Вiддiлення НСПП в Львiвськiй областi упродовж 2015 року сприяло вирiшенню 24 колективних трудових спорiв (конфлiктiв), безпосереднiми учасниками яких стали 8,5 тисяч найманих працiвникiв пiдприємств, установ, органiзацiй областi.
      Окрiм того, у зазначеному перiодi вiддiлення НСПП здiйснювало заходи в системi запобiгання виникненню спорiв по врегулюванню 17 конфлiктних ситуацiй, учасниками яких були 4,7 тисяч найманих працiвникiв пiдприємств, установ, органiзацiй.
      Заборгованiсть iз заробiтної плати та порушення термiнiв виплати поточної заробiтної плати, як i в попереднi роки, залишається однiєю з основних, найбiльш поширених причин виникнення колективних трудових спорiв (конфлiктiв) та протестної активностi найманих працiвникiв. У значнiй кiлькостi колективних трудових спорiв (конфлiктiв) найманими працiвниками були також висунутi вимоги щодо збереження iснуючих соцiально-економiчних умов працi та робочих мiсць, виплати доплат та надбавок, укладення та виконання колективних договорiв, угод, забезпечення виконання законодавства про охорону працi.
      У результатi заходiв, здiйснених вiддiленням НСПП в Львiвськiй областi упродовж 2015 року у ходi сприяння вирiшенню колективних трудових спорiв та врегулювання конфлiктних ситуацiй погашено заборгованiсть з виплати заробiтної плати на суму 28,9 млн. грн. або 82,6% вiд загальної суми боргу (35,0 млн. грн.), що стала основною причиною виникнення спорiв та конфлiктних ситуацiй.
      Упродовж 2015р. за сприяння вiддiлення НСПП в Львiвськiй областi вирiшено 16 колективних трудових спорiв та 13 конфлiктних ситуацiй. У зазначеному перiодi вирiшено колективнi трудовi спори (конфлiкти) у ДП "Арена Львiв", Львiвськiй державнiй фiнансовiй академiї, ПАТ "Львiвська вугiльна компанiя", ДП "Львiввугiлля". У стадiї вирiшення перебувають колективнi трудовi спори (конфлiкти) у закладах освiти м. Нового Роздолу, ЛКП "Львiвелектротранс", ПАТ "Жидачiвський целюлозно-паперовий комбiнат", ПАТ "Дрогобицький завод автомобiльних кранiв".
      Усього в 2015 роцi за сприяння та координацiї вiддiлення НСПП в Львiвськiй областi було проведено 70 примирних процедур, спрямованих на вирiшення колективних трудових спорiв (конфлiктiв) та запобiгання їх виникнення.
      Вiддiлення НСПП в Львiвськiй областi вiдповiдно до повноважень, визначених чинним законодавством, проводить монiторинг акцiй соцiального протесту, пов'язаних з ускладненням стану соцiально-трудових вiдносин та сприяє зменшенню соцiальної напруги мiж сторонами конфлiктiв, пошуку конструктивних, взаємоприйнятних рiшень при проведеннi таких акцiй протесту для розв'язання соцiально-економiчних суперечностей мiж найманими працiвниками та роботодавцями.
      Вiддiленням НСПП в Львiвськiй областi здiйснюються також заходи щодо забезпечення реалiзацiї Закону України "Про соцiальний дiалог в Українi", вiдповiдно до якого на НСПП покладено новi функцiї щодо проведення оцiнки вiдповiдностi критерiям репрезентативностi сторiн соцiального дiалогу. Про важливiсть факту репрезентативностi свiдчить те, що з дати прийняття рiшення про вiдповiднiсть критерiям репрезентативностi суб'єкт сторони профспiлок або органiзацiї роботодавцiв вважається репрезентативним i не потребує додаткового визнання з боку iнших сторiн соцiального дiалогу.
      Вiдповiдно до рiшень вiддiлення НСПП визнано такими, що вiдповiдають критерiям репрезентативностi на територiальному рiвнi для участi у колективних переговорах з укладення територiальних угод та для делегування представникiв до вiдповiдних органiв соцiального дiалогу 16 суб'єктiв сторiн профспiлок та органiзацiй роботодавцiв Львiвської областi. Реєстр репрезентативних суб'єктiв сторiн профспiлок та органiзацiй роботодавцiв розмiщено на сайтi вiддiлення НСПП в Львiвськiй областi.
      У вирiшеннi питань щодо полiпшення стану соцiально-трудових вiдносин у трудових колективах пiдприємств, установ, органiзацiй регiону, сприяння вирiшенню колективних трудових спорiв, конфлiктних ситуацiй, забезпечення здiйснення соцiального дiалогу вагому допомогу вiддiленню НСПП в Львiвськiй областi надають позаштатнi iнституцiї НСПП: завiдувачi iнформацiйно-консультацiйними центрами НСПП у районах та мiстах обласного значення, арбiтри та посередники НСПП.
      Iнформацiя про дiяльнiсть НСПП та вiддiлення НСПП в Львiвськiй областi систематично висвiтлюється в Бюлетенi НСПП (передплатний iндекс - 23877), на офiцiйному сайтi НСПП (www.nspp.gov.ua) та на сайтi вiддiлення НСПП в Львiвськiй областi (www.nspp-lviv.at.ua).

Цюпа В. П., завiдувач iнформацiйно-консультацiйним центром Нацiональної служби посередництва i примирення у м. Червоноградi

Передплата бюлетня Нацiональної служби посередництва та примирення на 2016 рiк

Про судовий збiр

Новини законодавства (квiтень 2015р.)

Уряд спростив доступ громадян до безоплатної правової допомоги, - Наталiя Севостьянова

            ДЕПАРТАМЕНТ IНФОРМАЦIЇ ТА КОМУНIКАЦIЙ З ГРОМАДСЬКIСТЮ СЕКРЕТАРIАТУ КМУ
      11 березня 2015 року Уряд внiс змiни до деяких постанов Кабiнету Мiнiстрiв України щодо захисту прав людини шляхом спрощення доступу до безоплатної правової допомоги i пiдвищення якостi її надання. Про це повiдомила Перший заступник Мiнiстра юстицiї України Наталiя Севостьянова на брифiнгу в Будинку Уряду 20 березня 2015 року.
      "В Українi дiє, i дiє дуже ефективно, система надання безоплатної правової допомоги". - зазначила Перший заступний Мiнiстра юстицiї. Вона наголосила, що в Українi 7% адвокатiв працюють у системi безоплатної правової допомоги. "Цi адвокати мають дуже високi показники ефективностi: кiлькiсть виправдувальних вирокiв у справах, якi вони ведуть, до загальної кiлькостi виправдувальних вирокiв в Українi становить 43 % (а саме, це 140 вирокiв). Тому ми повиннi вiддати належне професiйному рiвню даних адвокатiв i їх бажанню працювати заради найбiльш незахищених громадян нашої країни", - сказала Наталiя Севостьянова.
      За її словами, урядовi змiни стосувалися п'яти постанов i спрямованi на вирiшення деяких проблем системи надання правової допомоги. Вiдтепер можливiсть доступу до безоплатної вторинної правової допомоги передбачена для усiх осiб, свободу пересування яких було фактично обмежено. Ранiше цей доступ могла отримати лише та особа, чий процесуальний статус затриманого було оформлено протоколом слiдчого.
      Також запроваджено цiлодобову гарячу лiнiю для тих осiб, якi бажають отримати цю правову допомогу, для членiв їх сiмей та родичiв. Телефонна лiнiя працює за номером 0-800-213-103.
      Також забезпечено безперервнiсть захисту у кримiнальному провадженнi за участю адвоката.
      Як наголосила Перший заступник Мiнiстра, реформа безоплатної правової допомоги продовжується. За її словами, зараз на обласних рiвнях iснують регiональнi представництва офiсiв з надання безоплатної правової допомоги. Розвиток цiєї системи буде здiйснюватися на основi так званої трирiвневої функцiональної моделi: фронт-офiси на бiльш низькому рiвнi, бек-офiси на рiвнi областi, i координацiйний офiс, роботу якого забезпечуватиме координацiйний центр надання правової допомоги.
      З 1 липня, повiдомила Наталiя Севостьянова, на всiй територiї України почнуть свою роботу 100 мiсцевих центрiв з надання безоплатної вторинної правової допомоги. "Ми очiкуємо, що у кожнiй областi буде створено вiд 3 до 7 таких центрiв, i один центр обслуговуватиме декiлька районiв та мiст, iз загальним населенням, яке не перевищуватиме 0,5 млн. осiб. Також ми очiкуємо, що найдовша вiдстань вiд цього центру до особи становитиме максимум 40 км", - поiнформувала Перший заступник.
      Вона пiдкреслила, що йдеться про безпосередню роботу з такими категорiями громадян як малозабезпеченi, дiти-сироти, бiженцi, ветерани вiйни, чорнобильцi та iн. А найближчим часом буде iнiцiйовано надання права даним центрам допомагати внутрiшньо перемiщеним особам, а з 1 липня - й учасникам АТО та особам, якi постраждали вiд конфлiкту на Сходi України та у Криму.
      Посилання...


Урядовий комiтет схвалив законопроект "Про службу в органах мiсцевого самоврядування"

      23 березня вiдбулося засiдання Урядового комiтету з питань економiчного розвитку та європейської iнтеграцiї.
      За пiдсумками засiдання члени комiтету прийняли рiшення схвалити проект Закону України "Про службу в органах мiсцевого самоврядування", що розроблявся Нацдержслужбою iз залученнням експертiв Асоцiацiї.
      У законопроектi враховано принциповi зауваження АМУ щодо:
      - повноважень мiсцевих рад самостiйно визначати посадовi оклади службовцiв органiв мiсцевого самоврядування (ранiше пропонувалося надати такi повноваження Уряду);
      - виключення спецiальних повноважень Нацдержслужби з контролю над органами мiсцевого самоврядування та перевiрки нею вiдомостей при проведеннi конкурсу.
      Також у законопроектi враховано низку пропозицiй Асоцiацiї технiко-юридичного характеру.
      1 квiтня законопроект "Про службу в органах мiсцевого самоврядування" розгляне Кабiнет Мiнiстрiв України.
      Посилання...


Узагальнення практики застосування адмiнiстративними судами положень Закону України "Про громадськi об'єднання"

      На виконання листа Вищого адмiнiстративного суду України № 1277/11/14-14 вiд 23.09.2014 щодо здiйснення узагальнення практики застосування адмiнiстративними судами положень Закону України "Про громадськi об'єднання" Вiнницький апеляцiйний адмiнiстративний суд повiдомляє таке.
      Вiдповiдно до статтi 36 Конституцiї України громадяни України мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв, за винятком обмежень, встановлених законом в iнтересах нацiональної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.
      Дана стаття розвиває та конкретизує положення статтi 20 Загальної декларацiї прав людини та статтi 22 Мiжнародного пакту про громадянськi i полiтичнi права щодо свободи асоцiацiї i передбачає, що право на свободу об'єднання є невiд'ємним правом громадян України, яке гарантується Конституцiєю України. Громадяни об'єднуються в полiтичнi партiї i громадськi органiзацiї на основi єдностi iнтересiв для спiльної реалiзацiї своїх прав i свобод та виконання обов'язкiв.
      У зв'язку з необхiднiстю удосконалити процедури реалiзацiї права громадян на свободу об'єднання, передбаченого статтею 36 Конституцiї України та мiжнародними договорами України, зокрема статтею 11 Конвенцiї про захист основоположних свобод i прав людини, прийнятий Закон України "Про громадськi об'єднання" вiд 22.03.2012 № 4572-VI (далi - Закон № 4572-VI) .
      З набранням чинностi цим Законом втратив чиннiсть Закон України "Про об'єднання громадян", який мiстив численнi норми, що суперечили Конвенцiї про захист основоположних свобод i прав людини, на що вказано рiшеннями Європейського суду з прав людини, зокрема у справi Корецький та iншi проти України вiд 03.04.2008, та створювали колiзiї з нормами про державну реєстрацiю юридичних осiб та деякими iншими законами.
      Законом № 4572-VI, який набрав чинностi з 01.01.2013, запроваджено новi стандарти до дiяльностi громадських об'єднань, зокрема у порядку утворення, реєстрацiї, дiяльностi та припинення громадських об'єднань.
      Громадським об'єднанням в розумiннi Закону № 4572-VI є добровiльне об'єднання фiзичних осiб та/або юридичних осiб приватного права для здiйснення та захисту прав i свобод, задоволення суспiльних, зокрема економiчних, соцiальних, культурних, екологiчних та iнших iнтересiв.
      Громадське об'єднання може здiйснювати дiяльнiсть, маючи статус юридичної особи або не маючи такого статусу.
      Порядок утворення громадського об'єднання визначено статтями 7-20 Закону № 4572-VI. При цьому у разi утворення громадського об'єднання зi статусом юридичної особи передбачена його реєстрацiя, процедура якої урегульована базовим Законом України "Про державну реєстрацiю юридичних осiб i фiзичних осiб пiдприємцiв", у свою чергу Закон № 4572-VI регулює лише особливостi реєстрацiї таких юридичних осiб, як громадськi об'єднання. У випадку утворення громадського об'єднання без статусу юридичної особи Законом № 4572-VI встановлено процедуру повiдомлення про утворення такого громадського об'єднання.
      Громадське об'єднання зi статусом юридичної особи набуває всiх ознак, характерних для будь-якої юридичної особи, а саме може створювати вiдокремленi пiдроздiли, здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть, бути учасником цивiльно-правових вiдносин тощо. Разом з тим на таке громадське об'єднання покладено обов'язок ведення фiнансової документацiї та звiтування до вiдповiдних контролюючих органiв державної влади.
      Необхiдно зазначити, що дана категорiя справ наразi є непоширеною у судовiй практицi Вiнницького апеляцiйного адмiнiстративного округу. Так, протягом 2013-2014 рокiв у провадженнi Вiнницького окружного адмiнiстративного суду перебувало 33 справи зазначеної вище категорiї, Хмельницького окружного адмiнiстративного суду - 17 справ, Чернiвецького окружного адмiнiстративного суду - 3 справи. Впродовж перiоду, що аналiзується, Вiнницьким апеляцiйним адмiнiстративним судом переглянуто в апеляцiйному порядку 26 таких справ.
      Водночас аналiз судової практики розгляду даної категорiї справ судами округу дає пiдстави стверджувати, що значну кiлькiсть справ становить категорiя спорiв, пов'язана з припиненням громадських об'єднань.
      Власне припинення функцiонування громадського об'єднання може вiдбуватись як з волi учасникiв, так i в примусовому порядку.
      Зважаючи на важливiсть дiяльностi громадських об'єднань, Законом № 4572-VI визначено, що примусова лiквiдацiя громадських об'єднань можлива лише за рiшеннями суду i тiльки за наявностi вичерпних пiдстав.
      Зокрема, суд може припинити дiяльнiсть громадського об'єднання зi статусом юридичної особи з пiдстав, зазначених у Законi України "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв", а саме:
      - неподання протягом 1 року органам державної податкової служби податкових декларацiй, документiв фiнансової звiтностi;
      - наявнiсть в Єдиному державному реєстрi запису про вiдсутнiсть юридичної особи за вказаним її мiсцезнаходженням;
      - визнання об'єднання банкрутом.
      Вiдповiдно до частини 5 статтi 28 Закону № 4572-VI у разi прийняття судом рiшення про припинення громадського об'єднання зi статусом юридичної особи з вищезазначених причин таке об'єднання може продовжити дiяти як органiзацiя без статусу юридичної особи, повiдомивши у довiльнiй формi мiсцеве управлiння юстицiї про продовження дiяльностi без статусу юридичної особи.
      Право на подання позову про припинення громадського об'єднання мають вiдповiднi органи державної влади, наприклад, органи податкової служби, управлiння юстицiї та iншi органи. Право таких органiв влади звертатись з такими позовами має бути передбачене у вiдповiдному законi.
      Так, в силу пункту 67.2 статтi 67 Податкового кодексу України, контролюючi органи в установленому законом порядку мають право звертатись до суду щодо припинення юридичної особи або припинення фiзичною особою - пiдприємцем пiдприємницької дiяльностi та/або про визнання недiйсними установчих (засновницьких) документiв суб'єктiв господарювання.
      Судова практика свiдчить про те, що зазвичай податковi органи звертаються з позовами про припинення громадського об'єднання зi статусом юридичної особи з пiдстав неподання протягом року органам доходiв i зборiв податкових декларацiй, документiв фiнансової звiтностi.
      До прикладу, постановою Хмельницького окружного адмiнiстративного суду вiд 05.05.2014 у справi № 822/1478/14 задоволено позов Шепетiвської ОДПI ГУ Мiндоходiв у Хмельницькiй областi до Грицiвської громадської органiзацiї з охорони правопорядку "Правопорядок" про припинення юридичної особи.
      Задовольняючи адмiнiстративний позов, суд першої iнстанцiї у своєму рiшеннi зазначив, що вiдповiдно до п. 16.1.3. ст. 16 Податкового кодексу України платник податкiв зобов'язаний подавати до контролюючих органiв у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларацiї, звiтнiсть та iншi документи, пов'язанi з обчисленням i сплатою податкiв та зборiв.
      Вiдповiдно до ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб-пiдприємцiв" пiдставою для постановлення судового рiшення про припинення юридичної особи, зокрема, є неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацiй, документiв фiнансової звiтностi вiдповiдно до закону.
      З урахуванням наведеного, суд дiйшов висновку, що позовнi вимоги позивача є об_рунтованими, вiдповiдають чинному законодавству та пiдлягають задоволенню.
            Крiм цього, у судовiй практицi iснують випадки, коли податковi органи звертаються з позовами про припинення юридичної особи з пiдстав наявностi в Єдиному державному реєстрi запису про вiдсутнiсть юридичної особи за вказаним мiсцезнаходженням.
      Як приклад, можна навести постанову Вiнницького окружного адмiнiстративного суду вiд 16.06.2014 у справi № 802/1760/14-а за позовом Могилiв-Подiльська ОДПI ГУ Мiндоходiв у Вiнницькiй областi з адмiнiстративним позовом до благодiйної органiзацiї "Фонд Артура Боднара" про припинення юридичної особи, якою вiдмовлено у задоволеннi позову повнiстю.
      Так, вiдмовляючи у задоволеннi позову, суд першої iнстанцiї виходив з того, що вiдповiдно до ст. 2 Закону України "Про громадськi об'єднання" завданням органiв державної податкової служби є здiйснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильнiстю обчислення, повнотою i своєчаснiстю сплати до бюджетiв, державних цiльових фондiв податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв), а також неподаткових доходiв, установлених законодавством.
      Тобто податковi iнспекцiї є державними органами, що забезпечують дотримання податкового та iншого законодавства, пов'язаного з надходженням коштiв до бюджетiв.
      Повноважень щодо звернення з позовом до суду про припинення юридичної особи у зв'язку iз внесенням до державного реєстру вiдомостей про вiдсутнiсть юридичної особи за юридичною адресою орган податкової служби не має.
      Аналiз вищевикладених норм права свiдчить про те, що законом передбачено право органiв державної податкової служби звертатись з вимогами про припинення юридичної особи не в усiх випадках, визначених статтею 38 Закону України "Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб-пiдприємцiв", а лише в тих випадках, коли податковi органи дiють на реалiзацiю своєї власної компетенцiї.
      За вказаних обставин орган податкової служби при зверненнi до суду з позовом про припинення юридичної особи вiдповiдача на пiдставi того, що були внесенi в державний реєстр вiдомостi щодо вiдсутностi його за юридичною адресою, перевищив свої повноваження.
      Дана правова позицiя пiдтверджується ухвалою Вищого адмiнiстративного суду України вiд 18.09.2013 в адмiнiстративнiй справi № 2а/0270/4206/11 за позовом Державної податкової iнспекцiї у м. Вiнницi до ТОВ "Мед плюс" про припинення юридичної особи.
            Важливо звернути увагу i на те, що новим у Законi № 4572-VI стало положення, яке дозволило громадським об'єднанням здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть для досягнення статутних цiлей.
            Так, громадське об'єднання може здiйснювати пiдприємницьку дiяльнiсть безпосередньо, передбачивши це у статутi, або через створенi iншi юридичнi особи (товариства, пiдприємства).
            Як i iншi юридичнi особи, громадське об'єднання може дiяти вiдповiдно до загальної системи оподаткування i сплачувати всi податки, на нього покладено обов'язок ведення фiнансової документацiї та звiтування до вiдповiдних контролюючих органiв державної влади. Разом з тим за недотримання вимог Податкового кодексу України до громадських об'єднань можуть бути застосованi вiдповiднi санкцiї.
      До прикладу, постановою Хмельницького окружного адмiнiстративного суду вiд 03.06.2014у справi № 822/1820/14 вiдмовлено у задоволеннi позову Громадської органiзацiї "Товариство водогосподарникiв Хмельниччини" до ДПI у м. Хмельницькому ГУ Мiндоходiв у Хмельницькiй областi про визнання протиправним та скасування податкового повiдомлення-рiшення.
      Вiдмовляючи у задоволеннi позову, суд першої iнстанцiї зазначив, що Пунктом 51.1. ст. 51 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановленi цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платникiв податкiв, а також сум нарахованого та утриманого з них податку контролюючому органу за мiсцем свого облiку.
      Суд встановив, що 17.04.2014 позивачем подано до Державної податкової iнспекцiї у м. Хмельницькому податковi розрахунки сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платника податку з сум утриманого з них податку за 3 квартал 2013 року та уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платника податку з сум утриманого з них податку за 4 квартал 2013.
      Суд звертає увагу на те, що вiдповiдно до пп.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України граничним термiном подання податкового розрахунку за 3 квартал 2013 року є дата - 11.11.2013, проте позивачем надано податковий розрахунок лише 17.04.2014 що, в свою чергу, є пропущенням строку подання розрахунку за вказаний податковий перiод.
      Згiдно з п.119.2. ст.119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строкiв, подання не у повному обсязi, з недостовiрними вiдомостями або з помилками податкової звiтностi про суми доходiв, нарахованих (сплачених) на користь платника податкiв, суми утриманого з них податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмiрi 510 гривень.
      Також численними в категорiї справ, що дослiджується, є спори щодо порушення та обмеження прав громадських об'єднань.
      За змiстом п. 1.3 статтi 21 Закону України "Про громадськi об'єднання" для здiйснення своєї мети (цiлей) громадське обєднання має право одержувати у порядку, визначеному законом, публiчну iнформацiю, що знаходиться у володiннi суб'єктiв владних повноважень, iнших розпорядникiв публiчної iнформацiї.
       Прикладом є постанова Чернiвецького окружного адмiнiстративного суду у справi № 824/2058/14-а, якою задоволено позов всеукраїнської громадської органiзацiї "Комiтет конституцiйно-правового контролю України" до Чернiвецького нацiонального унiверситету iм. Ю.Федьковича про визнання дiй та бездiяльностi протиправними.
      Суд I iнстанцiї, задовольняючи позовнi вимоги, виходив з того, що всеукраїнськiй громадськiй органiзацiї "Комiтет конституцiйно-правового контролю України" безпiдставно вiдмовлено у доступi до публiчної iнформацiї, оскiльки не надано належної вiдповiдi на запит.
      Ухвалою Вiнницького апеляцiйного адмiнiстративного суду вiд 06.08.2014 постанову суду першої iнстанцiї залишено без змiн з таких пiдстав.
      Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про доступ до публiчної iнформацiї" № 2939-VI передбачено, що доступ до iнформацiї забезпечується шляхом надання iнформацiї за запитами на iнформацiю.
      Вiдповiдно до ст. 12 Закону України № 2939-VI запитувачi iнформацiї - фiзичнi, юридичнi особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крiм суб'єктiв владних повноважень.
      Вiдповiдач є вищим навчальним закладом державної форми власностi. Положення ст. 1 Закону України "Про вищу освiту" визначає вищий навчальний заклад державної форми власностi як вищий навчальний заклад, заснований державою, що фiнансується з державного бюджету i пiдпорядковується вiдповiдному центральному органу виконавчої влади.
      У вiдповiдi вiдповiдача вiд 05.12.2013 на запит вказано, що всю iнформацiю можливо отримати з сайту унiверситету.
      Частиною 2 ст. 22 Закону України "Про доступ до публiчної iнформацiї" передбачено, що вiдповiдь розпорядника iнформацiї про те, що iнформацiя може бути одержана запитувачем iз загальнодоступних джерел, або вiдповiдь не по сутi запиту вважається неправомiрною вiдмовою в наданi iнформацiї.
      За сукупнiстю наведених вище обставин, колегiя суддiв доходить висновку, що вiдповiдач дiяв не на пiдставi Закону України "Про доступ до публiчної iнформацiї", а тому суд I iнстанцiї правомiрно задовольнив позов.
      _Громадськi об'єднання є вiльними при виборi власного найменування, однак зобов'язанi керуватись нормативними актами та зважати на визначенi законом обмеження. Одним з таких обмежень є те, що власна назва громадського об'єднання не повинна бути тотожною власним назвам iнших зареєстрованих громадських об'єднань.
      Прикладом порушення вимог закону щодо iндивiдуальної назви громадського об'єднання може слугувати справа № 822/4545/13-а за позовом Всеукраїнської громадської органiзацiї "Нiхто крiм нас" до Виконавчого комiтету Кам'янець-Подiльської мiської ради, Реєстрацiйної служби Кам'янець-Подiльського мiськрайонного управлiння юстицiї, третя особа - громадська органiзацiя "Нiхто крiм нас" про визнання рiшення та дiй протиправними, а саме використанням назви позивача, та зобов'язання вчинити дiї.
      Постановою Хмельницького окружного адмiнiстративного суду вiд 17.12.2013 позов задоволено з таких пiдстав.
      Вiдповiдно до статтi 12 Закону України "Про громадськi об'єднання", реєстрацiя громадського об'єднання здiйснюється безоплатно органами виконавчої влади, на якi вiдповiдно до законодавства покладенi повноваження з питань реєстрацiї громадських об'єднань (далi - уповноважений орган з питань реєстрацiї), за мiсцезнаходженням громадського об'єднання.
      Згiдно з Порядком ведення Реєстру громадських об'єднань та обмiну вiдомостями мiж цим Реєстром i Єдиним державним реєстром юридичних осiб та фiзичних осiб - пiдприємцiв, затвердженим постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19.12.2012 №1212, реєстратор Реєстру - уповноважена особа Укрдержреєстру, структурного пiдроздiлу територiального органу Мiн'юсту, що забезпечує реалiзацiю повноважень Укрдержреєстру.
      Враховуючи встановленi судом обставини, суд дiйшов висновку про обгрунтованiсть позовних вимог, оскiльки при легалiзацiї Виконавчим комiтетом Кам'янець-Подiльської мiської ради громадської органiзацiї "Нiхто крiм нас" було порушено вимоги Закону щодо iндивiдуальної назви об'єднання громадян.
            Щодо дiяльностi осередкiв всеукраїнських громадських органiзацiй та вiдокремлених територiальних пiдроздiлiв громадських об'єднань необхiдно зазначити таке.
      До 2013 року громадськi органiзацiї поширювали свою дiяльнiсть через утворення осередкiв, що могли бути юридичними особами i дiяли фактично, як окремi органiзацiї.
      З березня 2011 року Законом України "Про об'єднання громадян" законодавець заборонив створення осередкiв - юридичних осiб для всеукраїнських органiзацiй. Таким чином, дiяльнiсть громадських об'єднань була приведена у вiдповiднiсть до Цивiльного кодексу України, статтею 95 якого стверджується, що структурнi пiдроздiли будь-якої юридичної особи не можуть бути юридичними особами.
      Новий Закон 4572-VI запровадив iнакший пiдхiд до функцiонування структурних пiдроздiлiв одного громадського обєднання. Так, у цьому Законi немає поняття осередок, натомiсть у статтi 13 застосовується поняття вiдокремленi пiдроздiли, якi можуть утворюватись громадськими об'єднаннями зi статусом юридичної особи.
      Разом з тим вiдповiдно до пункту 8 Прикiнцевих та перехiдних положень Закону № 4572-VI правовий статус мiсцевих осередкiв громадських органiзацiй, якi дiяли зi статусом юридичної особи на день введення цього Закону в дiю, має бути приведений у вiдповiднiсть з цим Законом протягом п'яти рокiв з дня введення його в дiю.
      До прикладу, ухвалою Вiнницького апеляцiйного адмiнiстративного суду вiд 29.10.2013 залишено без змiн постанову Вiнницького окружного адмiнiстративного суду вiд 23.09.2013 у справi № 802/3479/13-а про вiдмову у задоволеннi позову Томашпiльської районної органiзацiї Товариства сприяння оборонi України до Томашпiльського районного управлiння юстицiї Вiнницької областi про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дiї.
      Томашпiльська РО ТСО була зареєстрована (перереєстрована) як мiсцевий осередок Товариства сприяння оборонi України зi статусом юридичної особи, що пiдтверджується положенням Статуту позивача, згiдно з п. 1.1, 1.2 якого вона є складовою частиною всеукраїнського громадського добровiльного оборонно-патрiотичного спортивно-технiчного об'єднання громадян Товариства сприяння оборонi на територiї Томашпiльського району.
      Також встановлено, що Томашпiльська РО ТСО була зареєстрована (перереєстрована) Томашпiльським РУЮ 16.06.2004, тобто в перiод чинностi Закону України "Про об'єднання громадян", який дозволяв створення мiсцевих осередкiв всеукраїнських об'єднань громадян зi статусом юридичної особи.
      Водночас наказом Томашпiльського РУЮ вiд 04.06.2013 № 31/6 взято до вiдома i в подальшому зареєстровано змiни до статуту Томашпiльської РО ТСО, яка є мiсцевим осередком всеукраїнської громадської органiзацiї зi статусом юридичної особи.
      У подальшому за зверненнями голови Вiнницької ОО ТСО Головним управлiнням юстицiї у Вiнницькiй областi та Реєстрацiйною службою цього управлiння проведено перевiрку правомiрностi наказу Томашпiльського РУЮ вiд 04.06.2013 про реєстрацiю змiн до статуту Томашпiльської РО ТСО i листом вiд 08.07.2013 № 5676/3/0-13 рекомендовано скасувати даний наказ з огляду на його невiдповiднiсть приписам Закону України "Про громадськi об'єднання" i листу Державної реєстрацiйної служби України вiд 06.06.2013 за № 928-08-15-13-8.
      Наказом Томашпiльського РУЮ № 35/6 вiд 09.07.2013 скасовано наказ управлiння вiд 04.06.2013 № 31/6 "Про взяття до вiдома змiн статуту Томашпiльської РО ТСО".
      Вiдповiдно до Прикiнцевих положень Закон України "Про громадськi об'єднання" визначено механiзм приведення статусу мiсцевих осередкiв у вiдповiднiсть до цього Закону та встановлено, що мiсцевi осередки громадських органiзацiй зi статусом юридичної особи повиннi бути припиненi протягом п'яти рокiв з можливим їх перетворенням у вiдокремленi пiдроздiли громадських об'єднань шляхом приведення статутiв (положень) громадських органiзацiй у вiдповiднiсть iз цим Законом протягом такого самого строку.
      При цьому статтею 14 Закону України "Про громадськi об'єднання" передбачено прийняття повiдомлення про змiни до статуту виключно громадського об'єднання, яким, як вважає суд першої iнстанцiї, в розумiннi вимог цього Закону слiд вважати Товариство сприяння оборонi України, а не позивача.
      На пiдставi зазначеного вище, колегiя суддiв вважає правильним висновок суду першої iнстанцiї, що реєстрацiя змiн до статуту Томашпiльської РО ТСО була проведена без врахування вимог Закону України "Про громадськi об'єднання" i, як наслiдок, вiдповiднi змiни були взяти до вiдома стосовно мiсцевого осередку Товариства сприяння оборонi України, який згiдно iз п. 8 Прикiнцевих положень Закону України "Про громадськi об'єднання" протягом наступних п'яти рокiв має бути припинений за рiшенням вищого органу управлiння вiдповiдного громадського об'єднання та пiсля цього може продовжувати свою дiяльнiсть виключно, як вiдокремлений пiдроздiл вiдповiдного громадського об'єднання.
      Також повiдомляємо, що справи щодо реалiзацiї можливостей громадськими органiзацiями у перiод втрати чинностi Законом України "Про об'єднання громадян" та набуття чинностi законом України "Про громадськi об'єднання" в провадженнi судiв Вiнницького апеляцiйного адмiнiстративного округу не перебували.
      Аналiз практики застосування судами норм Закону № 4572-VI дозволяє зробити висновок про те, що детальне правове регулювання вказаних правовiдносин є достатнiм для забезпечення права на свободу об'єднання у громадськi органiзацiї.
      Водночас з метою правильного i однакового застосування законодавства iз зазначеного питання вважаємо необхiдним формування однакової судової практики при застосуваннi законодавства, що буде сприяти оперативностi та ефективностi розгляду справ, пiдвищувати рiвень захищеностi прав i свобод громадян, та надання Вищим адмiнiстративним судом України судам нижчого рiвня роз'яснень щодо вирiшення спiрних питань.


За допуск до роботи без оформлення трудового договору - штраф

Вищий господарський суд України
Оглядовий лист
12 червня 2014 року №01-06/770/2014br
Про деякi питання практики застосування господарськими судами законодавства про iнформацiю (за матерiалами справ, розглянутих у касацiйному порядку)

            Господарським судам України
      У порядку iнформацiї та для врахування в розглядi справ зi спорiв, пов'язаних iз застосуванням законодавства про iнформацiю, надсилається огляд вирiшених господарськими судами справ, судовi рiшення в яких переглянуто в касацiйному порядку Вищим господарським судом.
            1. Юридична особа має право на недоторканнiсть своєї дiлової репутацiї та на її захист унаслiдок поширення недостовiрної iнформацiї, крiм випадку, коли подiбна iнформацiя мiстить оцiночнi судження.
      Публiчне акцiонерне товариство звернулося до господарського суду з позовом до товариства 1 та товариства 2 про захист дiлової репутацiї та спростування недостовiрних вiдомостей, в якому просило, зокрема, визнати недостовiрною та такою, що дискредитує, порочить дiлову репутацiю ПАТ iнформацiю, яка була розмiщена в оголошеннi щотижневого рекламно-iнформацiйного видання i стосувалася iнiцiювання товариством 1
      - акцiонером ПАТ у зв'язку з неблагополучною ситуацiєю в будiвельнiй галузi винесення на розгляд загальних зборiв акцiонерiв питання щодо лiквiдацiї ПАТ i здiйснення заходiв, пов'язаних з такою лiквiдацiєю.
      Рiшенням мiсцевого господарського суду, з висновками якого погодився суд апеляцiйної iнстанцiї, в задоволеннi позову вiдмовлено.
      
      Рiшення судiв попереднiх iнстанцiй мотивовано тим, що:
      - оспорювана iнформацiя не мiстить вiдомостей, виражених у формi твердження, що принижували б дiлову репутацiю позивача з точки зору законiв, моралi та звичаїв i могли б бути об'єктом моральної оцiнки членiв суспiльства;
      - зазначенi товариством 1 вiдомостi за ознакою вiдсутностi в них фактичних даних є вiдтворенням власного суб'єктивного уявлення про права та необхiднi дiї акцiонера в правовiдносинах з iншими акцiонерами та акцiонерним товариством у цiлому за умов неблагополучної економiчної ситуацiї в будiвельнiй галузi та його суб'єктивним оцiночним ставленням до цього, тобто є судженнями, а не вiдомостями;
      - висловлювання товариства 1 не є розповсюдженням недостовiрних та дискредитуючих вiдомостей щодо позивача у формi твердження про спосiб ведення чи результати господарської (пiдприємницької) дiяльностi позивача, у тому числi про виконання ним договiрних зобов'язань, якiсть товарiв, що ним випускаються, або надання послуг позивачем, про рiвень розвитку виробництва, - тобто вiдомостей, якi можуть вплинути на зниження вартостi нематерiальних активiв позивача.
      Вищий господарський суд погодився з висновками судiв попереднiх iнстанцiй з огляду на таке.
      Згiдно з ч.1 ст.91 Цивiльного кодексу юридична особа здатна мати такi ж цивiльнi права та обов'язки (цивiльну правоздатнiсть), як i фiзична особа, крiм тих, якi за своєю природою можуть належати лише людинi. Статтею 94 цього кодексу передбачено, що юридична особа має право на недоторканнiсть її дiлової репутацiї, на таємницю кореспонденцiї, на iнформацiю та iншi особистi немайновi права, якi можуть їй належати.
      Вiдповiдно до ч.1 ст.277 ЦК фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено внаслiдок поширення про неї та (або) членiв її сiм'ї недостовiрної iнформацiї, має право на вiдповiдь, а також на спростування цiєї iнформацiї. Отже, за змiстом ст.91 ЦК, право на спростування недостовiрної iнформацiї, передбачене ч.1 ст.277 цього кодексу, належить не лише фiзичним, а i юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числi як спосiб судового захисту проти поширення iнформацiї, що шкодить дiловiй репутацiї господарюючого суб'єкта.
      Недостовiрною вважається iнформацiя, яка не вiдповiдає дiйсностi або викладена неправдиво, тобто мiстить вiдомостi про подiї та явища, яких не iснувало взагалi або якi iснували, але вiдомостi про них не вiдповiдають дiйсностi (неповнi або перекрученi).
      Вiдповiдно до ч.2 ст.34 Господарського кодексу дискредитацiєю суб'єкта господарювання є поширення у будь-якiй формi неправдивих, неточних або неповних вiдомостей, пов'язаних з особою чи дiяльнiстю суб'єкта господарювання, якi завдали або могли завдати шкоди дiловiй репутацiї суб'єкта господарювання.
      Разом з тим згiдно з чч.1 та 2 ст.30 закону "Про iнформацiю" нiхто не може бути притягнутий до вiдповiдальностi за висловлення оцiночних суджень. Оцiночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, якi не мiстять фактичних даних, критика, оцiнка дiй, а також висловлювання, що не можуть бути витлумаченi як такi, що мiстять фактичнi данi, зокрема з огляду на характер використання мовностилiстичних засобiв (вживання гiпербол, алегорiй, сатири). Оцiночнi судження не пiдлягають спростуванню та доведенню їх правдивостi.
      Таким чином, суди попереднiх iнстанцiй, правильно з'ясували наявнiсть права юридичної особи на захист дiлової репутацiї вiд її приниження шляхом розповсюдження неправдивої iнформацiї i дослiдили характер такої iнформацiї. Визначивши вiдповiдну iнформацiю як таку, що мiстить оцiночнi судження, суди попереднiх iнстанцiй обгрунтовано застосували положення ст.30 закону "Про iнформацiю" про неможливiсть притягнення до вiдповiдальностi за висловлення оцiночних суджень (постанова ВГС вiд 10.10.2012 №5023/429/12-5011-20/2675-2012).
            2. Викладення в актi органу державної податкової служби вiдомостей, що отриманi за результатами перевiрки фiнансово-господарської дiяльностi платника податкiв, не може розглядатись як поширення недостовiрної iнформацiї.
      Товариство звернулося до господарського суду з позовом до органу державної податкової служби про визнання вiдомостей недостовiрними. Позивач зазначив, що при складаннi актiв перевiрки його контрагентiв iнспекцiєю використано акт про неможливiсть проведення зустрiчної звiрки товариства щодо пiдтвердження господарських вiдносин iз платниками податкiв, що, на його думку, є поширенням недостовiрної iнформацiї.
      Залишаючи без змiн судовi рiшення господарських судiв першої та апеляцiйної iнстанцiй, якими вiдмовлено в задоволеннi позовних вимог, Вищий господарський суд зазначив таке.
      На момент вчинення iнспекцiєю дiй, в яких товариство вбачає порушення його особистих немайнових прав, ст.1 закону "Про iнформацiю" (у чиннiй на момент виникнення спiрних правовiдносин редакцiї) визначала, що iнформацiя - це будь-якi вiдомостi та/або данi, якi можуть бути збереженi на матерiальних носiях або вiдображенi в електронному виглядi.
      Згiдно з ст.16 закону "Про iнформацiю" (у чиннiй на момент виникнення спiрних правовiдносин редакцiї) податкова iнформацiя - це сукупнiсть вiдомостей i даних, що створенi або отриманi суб'єктами iнформацiйних вiдносин у процесi поточної дiяльностi i необхiднi для реалiзацiї покладених на контролюючi органи завдань i функцiй у порядку, встановленому Податковим кодексом.
      Вiдповiдно до стст.75, 86 ПК (в чиннiй на момент виникнення спiрних правовiдносин редакцiї) органи державної податкової служби мають право проводити камеральнi, документальнi та фактичнi перевiрки; результати перевiрок оформлюються у виглядi акта чи довiдки.
      Iнформацiя, одержана пiдроздiлами податкової служби за результатами податкового контролю, використовується для iнформацiйно-аналiтичного забезпечення дiяльностi державної податкової служби (ст.71 ПК).
      Таким чином, iнспекцiя як орган державної податкової служби вiдповiдно до наданих їй повноважень провела перевiрку платника податкiв - товариства, за результатами якої було складено акт - службовий документ, який пiдтверджує факт проведення документальної перевiрки фiнансово-господарської дiяльностi платника податкiв i є носiєм податкової iнформацiї про виявленi порушення вимог податкового, валютного та iншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. При складаннi акта було використано iнформацiю, одержану за результатами здiйсненого податкового контролю i призначену для iнформацiйно-аналiтичного забезпечення дiяльностi iнспекцiї.
      З огляду на наведене ВГС погодився з висновками судiв першої та апеляцiйної iнстанцiй про те, що викладена в актах перевiрки iнформацiя не може бути пiдставою для задоволення позову товариства до iнспекцiї про спростування недостовiрної iнформацiї та вiдкликання зазначених актiв, оскiльки у даному випадку мала мiсце реалiзацiя органом державної податкової служби визначених ПК повноважень стосовно отримання iнформацiї, що, вiдповiдно, не може розглядатися як поширення недостовiрної iнформацiї (постанова ВГС вiд 18.07.2013 №5011-64/9991-2012).
            3. Головний редактор друкованого засобу масової iнформацiї має право представляти редакцiю в господарських судах за умови набуття останньою у встановленому законом порядку статусу юридичної особи.
      Головний редактор газети звернувся до господарського суду з позовом, зокрема, про визнання неправомiрними дiй пiдприємства щодо вiднесення iнформацiї, запитуваної редакцiєю газети, до конфiденцiйної та зобов'язання вiдповiдача надати повну обгрунтовану вiдповiдь на питання, поставленi у запитi редакцiї газети.
      Залишаючи без змiн постанову апеляцiйного господарського суду, якою скасовано рiшення мiсцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та припинено провадження у справi, ВГС зазначив таке.
      Пунктом 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справi, якщо спiр не пiдлягає вирiшенню в господарських судах України.
      За приписами ст.1 ГПК, звертатися до господарського суду, згiдно з встановленою пiдвiдомчiстю справ, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав i охоронюваних законом iнтересiв, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходiв, спрямованих на запобiгання правопорушенням, мають право пiдприємства, установи, органiзацiї, iншi юридичнi особи (у тому числi iноземнi), громадяни, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть без створення юридичної особи i в установленому порядку набули статусу суб'єкта пiдприємницької дiяльностi.
      Згiдно з ч.4 ст.23 закону "Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi" редактор (головний редактор) друкованого засобу масової iнформацiї керує дiяльнiстю редакцiї в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцiю у вiдносинах iз засновником (спiвзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об'єднаннями громадян i окремими громадянами, а також у судi i третейському судi та несе вiдповiдальнiсть за виконання вимог, що ставляться до дiяльностi друкованого засобу масової iнформацiї, його редакцiї вiдповiдно до цього закону та iнших актiв законодавства України.
      За правилами ст.21 закону про пресу, редакцiя друкованого засобу масової iнформацiї дiє на пiдставi свого статуту та реалiзує програму друкованого засобу масової iнформацiї, затверджену засновником (спiвзасновниками).
      Редакцiя друкованого ЗМI набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрацiї, яка здiйснюється вiдповiдно до чинного законодавства.
      Вiдповiдно до чч.1 та 2 ст.22 закону про пресу статут редакцiї друкованого засобу масової iнформацiї затверджується засновником (спiвзасновниками) вiдповiдно до чинного законодавства.
      Зi змiсту наведених норм вбачається, що головний редактор друкованого засобу масової iнформацiї має право представляти редакцiю за умови, якщо ця редакцiя має затверджений засновниками статут й у встановленому законом порядку набула статусу юридичної особи.
      Судом апеляцiйної iнстанцiї встановлено, що редакцiя газети не є юридичною особою; належного доказу на пiдтвердження того, що редакцiя газети є структурним пiдроздiлом юридичної особи i що зазначений структурний пiдроздiл уповноважений цiєю юридичною особою представляти її iнтереси в господарському судi, матерiали справи не мiстять.
      З огляду на викладене ВГС дiйшов висновку, що постанова апеляцiйного господарського суду, якою припинено провадження у справi, є законною та обгрунтованою i пiдлягає залишенню без змiн (постанова ВГС вiд 28.01.2011 №9/56-23/407).
            4. Iнформацiя про стан довкiлля є вiдкритою та не може бути вiднесена до iнформацiї з обмеженим доступом.
            Конвенцiя "Про доступ до iнформацiї, участь громадськостi в процесi прийняття рiшень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкiлля", не обмежує та не звiльняє пiдприємства вiд виконання вимог нацiонального законодавства щодо надання екологiчної iнформацiї.
      Мiжнародна благодiйна органiзацiя звернулася до господарського суду з позовом до пiдприємства про зобов'язання надати завiренi копiї документiв, у яких обгрунтовуються обсяги викидiв для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повiтря стацiонарними джерелами, та звiту з iнвентаризацiї викидiв забруднюючих речовин, на пiдставi яких пiдприємство отримало дозвiл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повiтря стацiонарними джерелами, виданий Державним управлiнням охорони навколишнього природного середовища.
      Рiшенням мiсцевого господарського суду, з висновками якого погодився суд апеляцiйної iнстанцiї, у позовi вiдмовлено, зокрема, оскiльки надання конфiденцiйної iнформацiї пiдприємства, що може мiститися в документах, в яких обгрунтовуються обсяги викидiв забруднюючих речовин в атмосферне повiтря i ознайомлення з якими вимагає Органiзацiя, не передбачено конвенцiєю "Про доступ до iнформацiї, участь громадськостi в процесi прийняття рiшень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкiлля", ратифiкованою законом вiд 6.07.99 №832-ХIV, а також законами "Про доступ до публiчної iнформацiї", "Про охорону навколишнього природного середовища".
      Скасовуючи рiшення попереднiх судових iнстанцiй та передаючи справу на новий розгляд, ВГС виходив, зокрема з такого.
      Статтею 10 закону "Про iнформацiю" визначенi види iнформацiї, до яких вiдноситься й iнформацiя про стан довкiлля (екологiчна iнформацiя).
      Вiдповiдно до приписiв стст.13, 21 названого закону до iнформацiї з обмеженим доступом не можуть бути вiднесенi, зокрема вiдомостi про стан довкiлля, крiм iнформацiї про мiсце розташування вiйськових об'єктiв.Правовий режим iнформацiї про стан довкiлля (екологiчної iнформацiї) визначається законами та мiжнародними договорами, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою.
      Вiдповiдно до п."е" ч.1 ст.9 закону "Про охорону навколишнього природного середовища" кожний громадянин України має право на вiльний доступ до iнформацiї про стан навколишнього природного середовища (екологiчна iнформацiя) та вiльне отримання, використання, поширення та зберiгання такої iнформацiї, за винятком обмежень, встановлених законом.
      Згiдно з ч.1 ст.251 закону "Про охорону навколишнього природного середовища" спецiально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екологiї та природних ресурсiв, його органи на мiсцях, органи мiсцевого самоврядування, пiдприємства, установи та органiзацiї, дiяльнiсть яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя i здоров'я людей, зобов'язанi забезпечувати вiльний доступ населення до iнформацiї про стан навколишнього природного середовища.
      Статтею 1 конвенцiї передбачено, що з метою сприяння захисту права кожної людини нинiшнього i прийдешнiх поколiнь жити в навколишньому середовищi, сприятливому для її здоров'я та добробуту, кожна зi сторiн гарантує права на доступ до iнформацiї, на участь громадськостi в процесi прийняття рiшень i на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, вiдповiдно до положень цiєї конвенцiї.
      Хоча конвенцiя й покладає обов'язок щодо надання екологiчної iнформацiї на державнi органи, однак не обмежує та не звiльняє вiдповiдних суб'єктiв (у даному випадку конкретне пiдприємство) вiд виконання вимог нацiонального законодавства щодо надання екологiчної iнформацiї.
      Отже, попереднi судовi iнстанцiї помилково не врахували норми чинного законодавства про те, що екологiчна iнформацiя є вiдкритою (постанова ВГС вiд 8.05.2012 №5015/6097/11).
            5. У разi якщо автор поширеної в мережi Iнтернет iнформацiї невiдомий, а також коли iнформацiя є анонiмною i доступ до веб-сайту - вiльним, належним вiдповiдачем є власник веб-сайту, на якому розмiщено вiдповiдний iнформацiйний матерiал.
            Вiдомостi про власника веб-сайту можуть бути витребуванi в адмiнiстратора системи реєстрацiї та облiку доменних назв та адреси мережi Iнтернет.
      Товариство звернулося до господарського суду з позовом, зокрема до власника веб-сайту та редакцiї газети про: визнання недостовiрною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканнiсть дiлової репутацiї, iнформацiї про товариство, поширеної веб-сайтом та редакцiєю газети шляхом розмiщення вiдповiдних статей; зобов'язання спростувати недостовiрну iнформацiю.
      Рiшенням господарського суду позов задоволено частково, зокрема визнано недостовiрною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканнiсть дiлової репутацiї, iнформацiю про товариство, поширену веб-сайтом та редакцiєю газети шляхом розмiщення статей.
      Припиняючи провадження у справi на пiдставi п.1 ч.1 ст.80 ГПК в частинi позовних вимог товариства, пред'явлених до власника веб-сайту, суд апеляцiйної iнстанцiї виходив з того, що вiдповiдно до iнформацiї, отриманої через пошукову систему Iнтернет, фiзична особа не є власником зазначеного веб-сайту.
      ВГС, скасовуючи частково судовi рiшення попереднiх судових iнстанцiй та передаючи справу у вiдповiднiй частинi на новий розгляд, виходив з такого.
      Частиною 6 ст.277 ЦК встановлено, що фiзична особа, особистi немайновi права якої порушено в друкованих або iнших засобах масової iнформацiї, має право на вiдповiдь, а також на спростування недостовiрної iнформацiї в тому ж засобi масової iнформацiї в порядку, встановленому законом.
      За загальними правилами цивiльно-правової вiдповiдальностi, за поширення недостовiрної iнформацiї зобов'язаними суб'єктами названих правовiдносин є особи, якi (незалежно вiд наявностi їх вини) поширили вiдомостi, що не вiдповiдають дiйсностi, або виклали їх неправдиво, i це порочить честь i гiднiсть чи дiлову репутацiю або завдає шкоди iнтересам громадян чи органiзацiй.
      Вiдповiдачами у справi про захист гiдностi, честi чи дiлової репутацiї є фiзична або юридична особа, яка поширила недостовiрну iнформацiю, а також автор цiєї iнформацiї.
      Якщо позов пред'явлено про спростування iнформацiї, опублiкованої в засобах масової iнформацiї, то належними вiдповiдачами є автор i редакцiя вiдповiдного засобу масової iнформацiї чи iнша установа, що виконує її функцiї, оскiльки згiдно з ст.21 закону про пресу редакцiя або iнша установа, яка виконує її функцiї, здiйснює пiдготовку та випуск у свiт друкованого засобу масової iнформацiї.
      При опублiкуваннi чи iншому поширеннi оспорюваної iнформацiї без зазначення автора (наприклад у редакцiйнiй статтi) вiдповiдачем у справi має бути орган, що здiйснив випуск засобу масової iнформацiї (п.9 постанови Пленуму Верховного Суду "Про судову практику у справах про захист гiдностi i честi фiзичної особи, а також дiлової репутацiї фiзичної та юридичної особи" вiд 27.02.2009 №1).
      Як зазначено в п.12 постанови Пленуму, належним вiдповiдачем у разi поширення оспорюваної iнформацiї в мережi Iнтернет є автор вiдповiдного iнформацiйного матерiалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовнiй заявi.
      Якщо автор поширеної iнформацiї невiдомий або його особу та/чи мiсце проживання (мiсцезнаходження) неможливо встановити, а також коли iнформацiя є анонiмною i доступ до сайту - вiльним, належним вiдповiдачем є власник веб-сайту, на якому розмiщено зазначений iнформацiйний матерiал, оскiльки саме вiн створив технологiчну можливiсть та умови для поширення недостовiрної iнформацiї.
      Господарськi суди дiйшли правильного висновку про те, що вiдповiдачами у справi мають бути особи, що здiйснили випуск ЗМI, а саме: власник сайту й редакцiя газети, оскiльки статтi, якi мiстять iнформацiю, спростування якої вимагає позивач, були опублiкованi без зазначення автора.
      Проте суд апеляцiйної iнстанцiї, припиняючи провадження у справi в частинi позовних вимог товариства, пред'явлених до власника веб-сайту, виходив з того, що фiзична особа не є власником даного веб-сайту. При цьому такi вiдомостi були отриманi судом апеляцiйної iнстанцiї за власною iнiцiативою через пошукову систему Iнтернет.
      Згiдно з абз.3 п.12 постанови Пленуму данi про власника веб-сайту можуть бути витребуванi в адмiнiстратора системи реєстрацiї та облiку доменних назв та адреси українського сегменту мережi Iнтернет.
      Отже, судом апеляцiйної iнстанцiї не було належним чином з'ясовано вiдомостей про адмiнiстратора системи реєстрацiї та облiку доменних назв та адреси українського сегменту мережi Iнтернет та, вiдповiдно, не встановлено на пiдставi належних та допустимих доказiв вiдомостей щодо власника сайту (постанова ВГС вiд 31.07.2012 №5002-18/3669-2011).
            6. У разi поширення недостовiрної iнформацiї посадовою чи службовою особою для визначення належного вiдповiдача судам необхiдно з'ясувати, вiд iменi кого ця особа виступала. Якщо посадова чи службова особа виступала не вiд iменi юридичної особи та не при виконаннi посадових (службових) обов'язкiв, то належним вiдповiдачем є саме вона.
      Iноземне пiдприємство звернулося до господарського суду з позовом про визнання iнформацiї, поширеної головою державної адмiнiстрацiї на прес-конференцiї, недостовiрною та такою, що порушує особисте майнове право позивача на недоторканнiсть дiлової репутацiї, i про спростування такої iнформацiї.
      Рiшенням Господарського суду м.Києва, залишеним без змiн постановою апеляцiйного господарського суду, у задоволеннi позову вiдмовлено. Рiшення мотивованi, зокрема, тим, що голова державної адмiнiстрацiї висловлював свою власну думку стосовно порушених журналiстами на прес-конференцiї питань, а не виступав як посадова особа. Суди також виходили з того, що зазначенi позивачем висловлювання голови державної адмiнiстрацiї вiдносяться до оцiночних суджень, якi вiдповiдно до ч.2 ст.30 закону "Про iнформацiю" не пiдлягають спростуванню.ВГС скасував зазначенi судовi рiшення та передав справу на новий розгляд з огляду на таке.
      Вiдповiдно до ч.4 ст.277 ЦК спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється особою, яка поширила цю iнформацiю. Поширювачем iнформацiї, яку подає посадова чи службова особа при виконаннi своїх посадових (службових) обов'язкiв, вважається юридична особа, в якiй вiн працює.
      Вiдповiдачами у справах про захист гiдностi, честi чи дiлової репутацiї є фiзична або юридична особа, яка поширила недостовiрну iнформацiю, а також автор цiєї iнформацiї. Вiдповiдачем у випадку поширення iнформацiї, яку подає посадова чи службова особа при виконаннi своїх посадових чи службових обов'язкiв, є юридична особа, в якiй вона працює. У разi поширення такої iнформацiї посадовою чи службовою особою для визначення належного вiдповiдача судам необхiдно з'ясовувати, вiд iменi кого ця особа виступала. Якщо посадова чи службова особа виступала не вiд iменi юридичної особи та не при виконаннi посадових (службових) обов'язкiв, то належним вiдповiдачем є саме вона.
      Дiйшовши висновку про те, що голова державної адмiнiстрацiї на прес-конференцiї на запитання журналiста висловлював свою власну думку як фiзична особа, а не як представник влади, суди не з'ясували, за правилами якого судочинства пiдлягала розгляду ця справа (постанова ВГС вiд 27.02.2012 №23/444).
            7. Полiтичнi дiячi та посадовi особи, якi обiймають публiчнi посади або здiйснюють публiчну владу на мiсцевому, регiональному, нацiональному чи мiжнародному рiвнях, не повиннi мати бiльшого захисту своєї репутацiї та iнших прав порiвняно з iншими особами.
      Полiтична партiя звернулася до господарського суду з позовом до товариства про спростування недостовiрної iнформацiї, викладеної у статтi в iнтернет-виданнi, та збереження офiцiйного повiдомлення про спростування недостовiрної iнформацiї поруч зi статтею протягом одного року, посилаючись на те, що вiдповiдна стаття створює негативний iмiдж фiзичної особи як державного службовця, всi факти в статтi є неправдивими, надуманими та не пiдтверджуються жодними доказами.
      Суд першої iнстанцiї, посилаючись на закон "Про iнформацiю", положення ст.277 ЦК та ст.34 Господарського кодексу, дiйшов висновку, що неправдивi вiдомостi, поширенi вiдповiдачем серед читачiв iнтернет-видання щодо негативної дiяльностi позивача, дискредитують його та завдають шкоди дiловiй репутацiї.
      Постановою апеляцiйного господарського суду рiшення мiсцевого господарського суду про задоволення позову скасовано, прийнято нове рiшення про вiдмову у позовi.
      Залишаючи без змiн постанову апеляцiйного господарського суду, ВГС зазначив таке.
      З урахуванням наведених у п.1 цього листа приписiв стст.91, 277 ЦК, а також викладеного в п.19 постанови Пленуму й вiдповiдно до стст.3, 4, 6 Декларацiї про свободу полiтичних дебатiв у засобах масової iнформацiї, схваленої 12.02.2004 на 872-му засiданнi Комiтету мiнiстрiв Ради Європи, оскiльки полiтичнi дiячi та посадовi особи, якi обiймають публiчнi посади або здiйснюють публiчну владу на мiсцевому, регiональному, нацiональному чи мiжнародному рiвнях, вирiшили апелювати до довiри громадськостi та погодилися "виставити" себе на публiчне полiтичне обговорювання, то вони пiдлягають ретельному громадському контролю i потенцiйно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової iнформацiї з приводу того, як вони виконували або виконують свої функцiї. При цьому зазначенi дiячi та особи не повиннi мати бiльшого захисту своєї репутацiї та iнших прав порiвняно з iншими особами.
      Оскiльки доводи позивача - полiтичної партiї - у позовнiй заявi стосуються виключно оцiнки дiй та висловлювань фiзичної особи як голови полiтичної партiї, а не самого позивача - полiтичної партiї, у господарського суду вiдсутня процесуальна можливiсть розгляду справи, що пiдлягає розгляду у цивiльному провадженнi. Таким чином, позивачу при зверненнi з таким позовом необхiдно визначитися зi своїм правовим статусом (постанова ВГС вiд 29.02.2012 №33/124).
            8. У разi подання скарги щодо змiсту передач, якi телерадiоорганiзацiя транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцiю чи ретрансляцiю у повнiй та незмiннiй формi третьою особою (оператором телекомунiкацiй), їх записи зберiгаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто i рiшення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
      Товариство звернулося до господарського суду з позовом до рекламного агентства про захист дiлової репутацiї, спростування недостовiрної iнформацiї, поширеної, зокрема, через ефiр радiопередачi.
      Постановою апеляцiйного господарського суду рiшення мiсцевого господарського суду про задоволення позову скасовано та прийнято нове рiшення, яким у позовi вiдмовлено.
      ВГС погодився з висновками апеляцiйного господарського суду з огляду на таке.
      Частинами 4-7 ст.277 ЦК передбачено, що спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється особою, яка поширила iнформацiю.
      Спростування недостовiрної iнформацiї здiйснюється в такий же спосiб, у який вона була поширена.
      Статтею 64 закону "Про телебачення i радiомовлення" передбачене право громадянина або юридичної особи вимагати вiд телерадiоорганiзацiї спростування поширених у її програмi чи передачi вiдомостей, якi не вiдповiдають дiйсностi та/або принижують честь i гiднiсть особи.
      Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадiоорганiзацiї у письмовiй формi протягом 14 днiв з дня поширення таких вiдомостей з письмовим повiдомленням про це Нацiональної ради.
      Телерадiоорганiзацiя зобов'язана розглянути заяву у семиденний термiн з дня її надходження, якщо iнше не передбачено законодавством.
      На вимогу заявника телерадiоорганiзацiя зобов'язана надати йому можливiсть безкоштовного прослуховування (перегляду) вiдповiдного фрагменту програми чи передачi або надати копiю запису фрагменту з вiдповiдною оплатою.
      Вiдповiдно до ст.48 названого закону кожна телерадiоорганiзацiя-лiцензiат зобов'язана вести журнал облiку передач, якi телерадiоорганiзацiя транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцiю чи ретрансляцiю у повнiй та незмiннiй формi третьою особою (оператором телекомунiкацiй).
      У журналi облiку передач фiксуються: дата випуску, час початку i закiнчення передачi; назва i тема передачi; прiзвище авторiв i ведучих передачi; мова передачi.
      Журнал облiку передач зберiгається телерадiоорганiзацiєю протягом року з дня останнього запису в ньому.
      Усi передачi, якi телерадiоорганiзацiя транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцiю чи ретрансляцiю у повнiй та незмiннiй формi третьою особою (оператором телекомунiкацiй), повиннi бути записанi i зберiгатися протягом 14 днiв вiд дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надiйшло скарги щодо їхнього змiсту.
      У разi подання скарги щодо змiсту передачi її записи зберiгаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто i рiшення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
      Отже, апеляцiйним господарським судом обгрунтовано вiдмовлено у задоволеннi позову з огляду на вiдсутнiсть у матерiалах справи, зокрема, копiї запису фрагменту з ефiру радiопередачi, вiдомостей з журналу облiку передач або iнших вiдомостей на пiдтвердження доводiв позивача (постанова ВГС вiд 10.05.2012 №12/190).

Голова Б.ЛЬВОВ

Вступив в силу наказ Мiнiстерства юстицiї України №563/5 "Про внесення змiн до Порядку вчинення нотарiальних дiй нотарiусами України"

      Згiдно цього Наказу нотарiус посвiдчує, який передбачає будь-який перехiд права власностi на об'єкти нерухомостi та об'єкти незавершеного будiвництва,       крiм їх успадкування та дарування, за наявностi документа про сплату до бюджету податку на доходи фiзичних осiб, обчисленого з цiни, зазначеної у правочинi, але не нижче оцiночної вартостi такого нерухомого майна, визначеної суб'єктом оцiночної дiяльностi згiдно з вимогами нормативно-правових актiв з оцiнки майна, та документа про оцiночну вартiсть.
      Крiм цього нотарiус посвiдчує правочин, який передбачає будь-який перехiд права власностi на об'єкти рухомого майна (крiм легкових автомобiлiв, мотоциклiв, мопедiв),       крiм їх успадкування та дарування, за наявностi документа про сплату до бюджету податку на доходи фiзичних осiб, обчисленого з цiни, зазначеної у правочинi, та документа про оцiночну вартiсть такого майна, визначену суб'єктом оцiночної дiяльностi згiдно з вимогами нормативно-правових актiв з оцiнки майна.
      Читайте повну редакцiю Наказу за адресою
      http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0367-14


Особливостi нотарiального посвiдчення довiреностi

Про практику застосування адмiнiстративними судами положень Закону України вiд 13 сiчня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публiчної iнформацiї"

Спадковий договiр

      Спадковий договiр отримав своє визнання з часiв рецепцiї римського права у європейськi правовi системи. Але, саме римське приватне право визнавало виключно двi пiдстави для вiдкриття спадщини: за заповiтом або за законом. Спадкового договору римське право не допускало у спадщинi, воно оголошувало недiйсними будь-якi договори, якi обмежували волю заповiдача, i навiть договори про вiдмову вiд спадщини, що повинна була вiдкритися.
      Разом з тим, Римський закон допускав, як особливий вид договору, дарування на випадок смертi, який не вважався обов'язковим для дарувальника i останнiй, у будь-який час до вiдкриття спадщини, мiг його скасувати.
      У Стародавньому Римi, як свiдчать джерела, iнодi зустрiчалися договори щодо спадкування - pacta de seccessione futura, але вони не мали юридичної сили.
      Цивiльний кодекс України передбачає низку нових iнститутiв, якi ранiше не були вiдомi нашому цивiльному законодавству. Таким є iнститут спадкового договору.
      Спадковий договiр з такою назвою був вiдомий i застосовувався на територiї України задовго до його законодавчого врегулювання в сучасному розумiннi. З поширенням у 1811 роцi дiї положень Цивiльного кодексу Австрiї на територiї захiдноукраїнських земель, якi перебували у складi Австрiйської монархiї, аж до 1933 року, коли почав дiяти Польський кодекс зобов'язань. Згiдно з чинним на той час законодавством, спадковий договiр був однiєю з пiдстав спадкування, поряд iз заповiтом та законом, i вважався чинним лише за умови укладення його мiж подружжям. Сучасне правове регулювання iнституту спадкового договору в Українi кардинально вiдрiзняється вiд його правового регулювання за часiв перебування захiдноукраїнських земель у складi Австрiйської монархiї.
      На сьогоднi небагато українцiв знають, що крiм спадкування за заповiтом або за законом, майно може перейти до iншої особи пiсля смертi власника на пiдставi спадкового договору.
      Законодавством України включено спадковий договiр до Книги шостої Цивiльного кодексу України, що в свою чергу, зумовлює необхiднiсть визначення правової природи спадкового договору, встановлення його специфiчних ознак.
      Так, статтею 1302 Цивiльного кодексу України визначено, що за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (вiдчужувача) i в разi його смертi набуває право власностi на майно вiдчужувача.
      Слiд зазначити, що до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Згiдно з Цивiльним кодексом України сутнiсть спадкового договору полягає в тому, що за таким договором вiдбувається розпорядження належним вiдчужувачевi майном ще за життя, але iз набуттям набувачем права власностi на майно пiсля смертi вiдчужувача.
      Iстотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно вiдчужувача.
      Iнститут спадкового договору має бiльш тiсний зв'язок з пiдгалуззю зобов'язального, а не спадкового права, оскiльки виступає рiзновидом договорiв про передачу майна у власнiсть. Схожiсть спадкового договору iз спадкуванням виявляється в спiльностi основної юридичної пiдстави виникнення права на спадкування у спадкоємцiв i права власностi у набувача, якою є смерть фiзичної особи - вiдчужувача.
      Як вже зазначалось вище, учасниками спадкового договору є вiдчужувач та набувач.
      Вiдчужувачем у спадковому договорi може бути подружжя, один iз подружжя або iнша особа.
      Набувачем у спадковому договорi може бути фiзична або юридична особа.
      Вiдчужувачем може бути одна або кiлька фiзичних осiб - подружжя, один iз подружжя або iнша особа. При укладеннi спадкового договору набувач, якщо вiн є спадкоємцем за заповiтом або за законом, не втрачає права на спадкування у тiй частцi майна, яка не була визначена договором.
      Особливостi спадкового договору за участi подружжя полягають в тому, що предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на правi спiльної сумiсної власностi, а також майно, яке є особистою власнiстю будь-кого з подружжя.
      Спадковим договором може бути встановлено, що в разi смертi одного з подружжя спадщина переходить до другого, а
      в разi смертi другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором. Стаття 1304 Цивiльного кодексу України встановлює вимоги до форми спадкового договору.
      Так, спадковий договiр укладається у письмовiй формi i пiдлягає нотарiальному посвiдченню, а також державнiй реєстрацiї у Спадковому реєстрi в порядку, затвердженому Кабiнетом Мiнiстрiв України.
      Спадковим реєстром є електронна база даних, яка мiстить вiдомостi, зокрема, про посвiдченi спадковi договори.
      У разi недодержання сторонами зазначених вимог спадковий договiр визнається нiкчемним.
      Зазначенi умови мають iстотне юридичне значення i застосовуються незалежно вiд того, чи є предметом спадкового договору нерухоме або рухоме майно.
      Сторони спадкового договору мають вiдповiднi права й обов'язки.
      Так, статтею 1305 Цивiльного кодексу України передбачено, що набувач у спадковому договорi може бути зобов'язаний вчинити певну дiю майнового або немайнового характеру до вiдкриття спадщини або пiсля її вiдкриття.
      Зазначенi дiї мають здiйснюватись в залежностi вiд розпоряджень вiдчужувача, до або пiсля настання його смертi.
      Iз положень глави 90 Цивiльного кодексу України вбачається, що набувач здiйснює покладенi на нього договором обов'язки за свiй рахунок, i не має права на вiдшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому вiдчужувачем.
      Водночас, вiдчужувач має право призначити особу, яка пiсля його смертi буде здiйснювати контроль за виконанням спадкового договору.
      У разi вiдсутностi такої особи контроль за виконанням спадкового договору здiйснює нотарiус за мiсцем вiдкриття спадщини.
      Враховуючи зазначене, спадковий договiр є двостороннiм правочином, за концепцiєю якого набувач зобов'язаний вчинити певнi дiї за вказiвкою вiдчужувача, взамiн чого до нього переходить право власностi на майно. Тому коло обов'язкiв набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення вiдчужувача, а зi спiльної згоди сторiн, враховуючи договiрний характер правовiдносин.
      Стаття 1307 Цивiльного кодексу України встановлює гарантiї додержання прав та законних iнтересiв учасникiв спадкового договору.
      З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору до третiх осiб, нотарiус одночасно з посвiдченням цього договору, накладає на зазначене майно заборону вiдчуження та вносить вiдомостi про нього до Єдиного державного реєстру заборон вiдчуження об'єктiв нерухомого майна. Зняття заборони вiдбувається пiсля смертi вiдчужувача на пiдставi свiдоцтва про смерть.
      Заповiт, складений вiдчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому договорi є нiкчемним незалежно вiд часу його складання. Якщо у заповiтi мiстяться розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але i стосовно iншого майна спадкодавця, такий заповiт визнається недiйсним лише у частинi розпорядження майном, вказаним у спадковому договорi.
      Оскiльки спадковий договiр пов'язаний з особами його учасникiв, положеннями статтi 1308 Цивiльного кодексу України визначено право сторiн звертатись до суду з метою дострокового розiрвання договору.
      Спадковий договiр може бути розiрвано судом на вимогу вiдчужувача у разi невиконання набувачем його розпоряджень.
      Спадковий договiр може бути розiрвано судом на вимогу набувача у разi неможливостi виконання ним розпоряджень вiдчужувача.
      На вимогу набувача спадковий договiр може бути розiрвано судом як до смертi, так i пiсля смертi вiдчужувача. Для цього має бути встановлена неможливiсть виконання ним розпоряджень вiдчужувача.
      У разi смертi набувача спадковий договiр вважається припиненим. У цьому випадку спадкоємцi набувача мають право вимагати вiд вiдчужувача вiдшкодування витрат, яких вони зазнали при виконаннi спадкового договору в тiй частинi зобов'язань, якi були виконанi набувачем до його смертi.
      Якщо вiдповiдно до спадкового договору набувач зобов'язаний був вчинити певнi дiї пiсля смертi вiдчужувача, то у разi смертi набувача обов'язок вчинити цi дiї переходить до його спадкоємцiв.
      Отже, спадковий договiр має подвiйну правову природу: вiн одночасно є i розпорядженням на випадок смертi, i договором, змiстом якого обумовлюються його iстотнi умови.


Порядок оформлення спадщини

      Спадкове право регулюється положеннями Цивiльного кодексу України. Поняття спадкування визначається як перехiд прав та обов'язкiв (спадщини) вiд фiзичної особи, яка померла (спадкодавця), до iнших осiб (спадкоємцiв). Спадкування здiйснюється за заповiтом або за законом.
      У зв'язку iз тим що при оформленнi спадщини виникають певнi труднощi, пов'язанi iз нерозумiнням положень цивiльного кодексу. Надаємо наступнi роз'яснення про порядок оформлення спадщини.
            Мiсце вiдкриття спадщини
      Мiсцем вiдкриття спадщини є останнє мiсце проживання спадкодавця.
      Якщо мiсце проживання спадкодавця невiдоме, мiсцем вiдкриття спадщини є мiсцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за вiдсутностi нерухомого майна - мiсцезнаходження основної частини рухомого майна (частина перша та друга ст. 1221 Цивiльного кодексу України).
      При цьому, необхiдно мати на увазi, що спадщина вiдкривається внаслiдок смертi особи або оголошення її померлою, а часом вiдкриття спадщини є день смертi особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини перша та друга статтi 1220 Цивiльного кодексу України).
      Пiдпунктом 1.13 пункту 1 глави 10 роздiлу II Порядку вчинення нотарiальних дiй нотарiусами України (далi - Порядок), затвердженого наказом Мiнiстерства юстицiї України вiд 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що мiсце вiдкриття спадщини пiдтверджується: довiдкою житлово-експлуатацiйної органiзацiї, довiдкою правлiння житлово-будiвельного кооперативу про реєстрацiю (постiйне мiсце проживання) спадкодавця; записом у будинковiй книзi про реєстрацiю (постiйне мiсце проживання) спадкодавця, довiдкою адресного бюро, довiдкою райвiйськкомату про те, що спадкодавець до призову на вiйськову службу проживав за вiдповiдною адресою. Мiсце вiдкриття спадщини не може пiдтверджуватись свiдоцтвом про смерть.
      Також, як передбачено пiдпунктом 1.14 пункту 1 глави 10 роздiлу II Порядку, у разi вiдсутностi у спадкоємцiв документiв, що пiдтверджують мiсце вiдкриття спадщини, нотарiус роз'яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду iз заявою про встановлення мiсця вiдкриття спадщини. У такому випадку мiсце вiдкриття спадщини пiдтверджується копiєю рiшення суду, що набрало законної сили.
      Якщо спадкодавець, якому належало майно на територiї України, мав останнє мiсце проживання на територiї iноземної держави, мiсце вiдкриття спадщини визначається на пiдставi Закону України "Про мiжнародне приватне право".
      Вiдповiдно до статтi 70 Закону України "Про мiжнародне приватне право" спадковi вiдносини регулюються з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону правом держави, у якiй спадкодавець мав останнє мiсце проживання, за винятком, якщо спадкодавцем не обрано в заповiтi право держави, громадянином якої вiн був. У разi, якщо пiсля складання заповiту його громадянство змiнилося, вибiр права спадкодавцем буде недiйсним.
      Стаття 71 Закону України "Про мiжнародне приватне право" встановлює, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на територiї якої знаходиться це майно, а майна, яке пiдлягає державнiй реєстрацiї в Українi, - правом України.
            Право на спадкування
      Право на спадкування мають особи, визначенi у заповiтi.У разi вiдсутностi заповiту, визнання його недiйсним, неприйняття спадщини або вiдмови вiд її прийняття спадкоємцями за заповiтом, а також у разi неохоплення заповiтом усiєї спадщини право на спадкування отримують спадкоємцi за законом в порядку черговостi, визначеною у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (частини перша та друга статтi 1223 Цивiльного кодексу України).
      Кожна наступна черга спадкоємцiв за законом одержує право на спадкування у разi вiдсутностi спадкоємцiв попередньої черги, усунення їх вiд права на спадкування, неприйняття ними спадщини або вiдмови вiд її прийняття, крiм випадкiв, коли спадкоємцями укладено договiр про змiну черговостi права на спадкування.
      Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час вiдкриття спадщини не проживав постiйно iз спадкодавцем, має подати до нотарiальної контори заяву про прийняття спадщини. Така заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
      Особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батькiв або пiклувальника, а заяву про прийняття спадщини вiд iменi малолiтньої, недiєздатної особи подають її батьки (усиновлювачi), опiкун.
            Строки для прийняття спадщини
      Для прийняття спадщини встановлюється строк у шiсть мiсяцiв, який починається з часу вiдкриття спадщини.
      Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, вiн вважається таким, що не прийняв її.
      За письмовою згодою спадкоємцiв, якi прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотарiальної контори за мiсцем вiдкриття спадщини. У разi вiдсутностi такої згоди за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатнiй для подання ним заяви про прийняття спадщини.
            Вiдмова вiд прийняття спадщини
      Спадкоємцi мають право на вiдмову вiд прийняття спадщини, тобто спадкоємець за заповiтом або за законом може вiдмовитися вiд прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Заява про вiдмову вiд прийняття спадщини також подається до нотарiальної контори за мiсцем вiдкриття спадщини.
      Фiзична особа, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежена, може вiдмовитися вiд прийняття спадщини за згодою пiклувальника i органу опiки та пiклування, а неповнолiтня особа вiком вiд чотирнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв може вiдмовитися вiд прийняття спадщини за згодою батькiв (усиновлювачiв), пiклувальника i органу опiки та пiклування. Батьки (усиновлювачi), опiкун можуть вiдмовитися вiд прийняття спадщини, належної малолiтнiй, недiєздатнiй особi, лише з дозволу органу опiки та пiклування. Вiдмова вiд прийняття спадщини є безумовною i беззастережною.
      Вiдмова вiд прийняття спадщини може бути вiдкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
      Прийняття i вiдмова вiд прийняття спадщини можуть мати мiсце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправi прийняти одну частину спадщини, а вiд iншої частини вiдмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Щодо розгляду в судовому порядку справ про спадкування, то правове регулювання багатьох питань роз'яснюється постановою Пленуму верховного суду України № 7 вiд 30.05.2008 року "Про судову практику у справах спадкування" та листах Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ № 10-1387/0/4-12 вiд 27.09.2012 року " Про практику застосування судами при розглядi справ окремих норм законодавства про власнiсть та спадкування" i № 24-753/0/4-3 вiд 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивiльних прав про спадкування".

Вимоги до звернень громадян та термiни їх розгляду

      Утвердження i забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави. Це передбачено статтею 3 Конституцiї України, тому права i свободи людини та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави.
      Звернення громадян є одним iз засобiв захисту їх прав та законних iнтересiв. Вказане право закрiплено основним законом держави. У статтi 40 Конституцiї України зазначено, що усi мають право направляти iндивiдуальнi чи колективнi письмовi звернення або особисто звертатися до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та посадових i службових осiб цих органiв, що зобов'язанi розглянути звернення i надати об_рунтовану вiдповiдь у встановлений законом строк.
      Загальнi засади реалiзацiї права громадян на звернення визначено Законом України "Про звернення громадян" вiд 02 жовтня 1996 року № 393/96 (далi - Закон). У цьому Законi надано чiткi визначення термiнiв "звернення", "пропозицiї", "заяви", "скарги" громадян, встановлено вимоги до звернень, порядок їх розгляду, а також вiдповiдальнiсть за його порушення.
      Слiд зазначити, що звернення може бути усним (викладеним громадянином i записаним посадовою особою на особистому прийомi) чи письмовим, надiсланим поштою або переданим громадянином до вiдповiдного органу, установи особисто або через уповноважену ним особу, якщо цi повноваження оформленi вiдповiдно до чинного законодавства.
      Звернення може бути подано як окремо особою (iндивiдуальне), так i групою осiб (колективне).
      Стаття 5 Закону встановлює вимоги до звернення. Звернення адресуються органам державної влади i мiсцевого самоврядування, пiдприємствам, установам, органiзацiям незалежно вiд форм власностi, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирiшення порушених питань.
      У зверненнi має бути зазначено прiзвище, iм'я, по батьковi, мiсце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозицiї, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
      Також письмове звернення повинно бути пiдписано заявником (заявниками) iз зазначенням дати.
      Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявниковi з вiдповiдними роз'ясненнями не пiзнiше як через десять днiв вiд дня його надходження.
      Вiдповiдно до статтi 6 Закону громадяни мають право звертатися до органiв державної влади, мiсцевого самоврядування українською чи iншою мовою, прийнятною для сторiн.
      Варто зауважити, що письмове звернення без зазначення мiсця проживання, не пiдписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, згiдно зi статтею 8 Закону визнається анонiмним i розгляду не пiдлягає.
      Не розглядаються повторнi звернення одним i тим же органом вiд одного i того ж громадянина з одного i того ж питання, якщо перше вирiшено по сутi, а також тi звернення, термiни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осiб, визнаних судом недiєздатними.
      Крiм того, якщо питання, порушенi в одержаному органом державної влади, мiсцевого самоврядування, пiдприємствами, установами, органiзацiями незалежно вiд форм власностi, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненнi, не входять до їх повноважень, воно в термiн не бiльше п'яти днiв пересилається ними за належнiстю вiдповiдному органу чи посадовiй особi, про що повiдомляється громадянину, який подав звернення.
      Вiдповiдно до статтi 20 Закону звернення розглядаються i вирiшуються у термiн не бiльше одного мiсяця вiд дня їх надходження, а тi, якi не потребують додаткового вивчення, - невiдкладно, але не пiзнiше п'ятнадцяти днiв вiд дня їх отримання. Якщо в мiсячний термiн вирiшити порушенi у зверненнi питання неможливо, керiвник вiдповiдного органу, пiдприємства, установи, органiзацiї або його заступник встановлюють необхiдний термiн для його розгляду, про що повiдомляється особi, яка подала звернення. При цьому загальний термiн вирiшення питань, порушених у зверненнi, не може перевищувати сорока п'яти днiв.
      На об_рунтовану письмову вимогу громадянина термiн розгляду може бути скорочено вiд встановленого цiєю статтею термiну.
      Звернення громадян, якi мають встановленi законодавством пiльги, розглядаються у першочерговому порядку.
      Слiд зазначити, що органи державної влади, мiсцевого самоврядування, пiдприємства, установи, органiзацiї незалежно вiд форм власностi, об'єднання громадян, посадовi особи розглядають звернення громадян без стягнення за це плати.
      Нормативно неврегульованим залишається на сьогоднi статус електронних листiв-звернень, надiсланих електронною поштою, зокрема тих, що не мiстять електронного пiдпису.
      Пiдсумовуючи викладене, необхiдно вiдмiтити, що право громадян звертатися особисто, а також направляти iндивiдуальнi чи колективнi звернення в державнi органи й органи мiсцевого самоврядування є одним з найважливiших засобiв прояву суспiльно-полiтичної активностi громадян, зацiкавленостi їх у суспiльних справах, а також захисту ними своїх прав.

Начальник юридичного вiддiлу В.П. Цюпа

2012 Виконавчий комiтет Червоноградської мiської ради